Скільки раз, гортаючи стрічку Instagram, ви відчували, що всі навколо живуть своє ідеальне та «повне життя», поки ви залишаєтесь осторонь? Хтось запускає нові проєкти та стартапи, хтось їде в омріяну подорож, хтось хвалиться фото з новою машиною або квартирою, а ви все що можете— тільки спостерігати. Це відчуття — FOMO (Fear of Missing Out), страх щось пропустити.
Проявляється воно дуже буденно, як каже студент Олексій, 21 рік: «У мене буває, що сиджу ввечері з книжкою або серіалом, а в стрічці — друзі на вечірках чи на якихось заходах. І я одразу замислююся: може, я щось втрачаю? А потім ловлю себе на тому, що мені ж і так добре. Думаю, що FOMO — це про те, що ми перестаємо довіряти власним бажанням. Бо найважливіше — розуміти, що твій вечір має цінність навіть тоді, коли він не схожий на чужий».
Термін FOMO вперше ввів у науковий обіг маркетинговий стратег і дослідник споживацької поведінки, доктор Деніел Герман (Dan Herman) у своїй статті ще у 2000 році. Він описав FOMO як постійне відчуття, що інші отримують від життя більше, ніж ти, що викликає тривогу та знижує задоволення від власного досвіду. Пізніше цю тему розвинув професор психології в Оксфордському університеті Ендрю Прзібільські. У 2013 році він провів масштабне дослідження серед молоді й довів: FOMO напряму пов’язане із низьким рівнем задоволення життям і високим рівнем стресу. За його словами, соціальні мережі лише підсилюють це відчуття, адже створюють «ілюзію постійного свята у чужому житті».
З цією «ілюзією» добре знайома одна зі студенток третього курсу Віолетта, 19 років: «Я зіткнулася з такою кризою приблизно пів року тому. У мене був дуже важкий моральний стан, тому що я постійно накручувала себе: «А чи достатньо я роблю для свого віку?» Здавалося, що в мене вже має бути
машина й квартира, що пора з’їхати від батьків, бути успішною та все встигати».
Проте FOMO — це не лише про вечірки та подорожі. Для молодих людей у двадцятирічному віці страх щось пропустити трансформується у так звану «кризу 20 років» (quarter-life crisis). Цей термін почали активно використовувати психологи ще наприкінці 90-х років. Британський професор психології з Університету Гринвіча Олівер Робінсон провів серію інтерв’ю з молоддю й описав кризу 20 років як період, коли людина вперше стикається з дорослими викликами — фінансами, кар’єрою, стосунками, самовизначенням. На відміну від «кризи середнього віку», тут проблема не в тому, що час втрачено, а в тому, що життя ще не розпочалося «на повну», і є страх не встигнути за іншими. Цю ідею підтверджують і дані Американської психологічної асоціації (APA): за її опитуванням фахівців, понад 60% молодих людей у віці 18–25 років відчувають тиск через очікування мати стабільну роботу, дохід і навіть власний бізнес. Соціальні мережі сприяють значному підсиленню такого ефекту: коли ми бачимо історії про «успіх у 21», формується хибне відчуття, що нормальне життя вимірюється досягненнями в молодому віці.
«Криза 20 років» часто проявляється через три відчуття: поспіх, порівняння та тривогу. Поспіх — бо здається, що все треба встигнути до 25. Порівняння — бо чужий успіх стає точкою відліку для власної самооцінки. І тривога — бо невідомо, що буде далі. Професор Робінсон підкреслює: «Цей період не обов’язково негативний. Він може стати точкою росту, але лише якщо молода людина вчиться бачити власний темп як унікальний, а не як копію чужого шляху».
«Ці думки посилюються через те, що ми постійно порівнюємо себе з «успішною картинкою» у соціальних мережах, хоча насправді не знаємо, що може стояти за цим усім. З часом я зрозуміла: найголовніше — ніколи не порівнювати себе з іншими. Варто дивитися лише на минулу версію себе й помічати власний прогрес», — ділиться Віолета.
Важливо пам’ятати, що FOMO чи «криза 20 років» — це не діагноз, а соціально-психологічні явища. Вони виникають у поколінні зумерів і міленіалів
особливо гостро, бо ми вперше живемо у світі, де все життя інших людей доступне «онлайн» у режимі реального часу. Кожен день ми бачимо чужі подорожі, вечірки чи кар’єрні стрибки, але не бачимо труднощів і рутини за кадром. Це створює ілюзію, що «всі встигають більше, ніж я».
Тож як із цим боротися? Психологи радять кілька кроків: — Обмежити екранний час у соцмережах: дослідження Прзібільські доводять, що навіть скорочення на 30 хвилин знижує рівень FOMO.
— Вчитися порівнювати себе лише з собою вчорашнім, а не з «ідеальними чужими».
— Давати собі час на невизначеність: Робінсон у своїй роботі називає кризу 20 років «фазою пошуку», і пошук — це теж нормальний етап дорослішання.
Можливо, найбільший парадокс у тому, що страх щось пропустити — це теж частина нашого досвіду молодості. І, як наголошують науковці, він може стати не лише джерелом тривоги, а й поштовхом до усвідомлених рішень: знайти своє справжнє коло, свій темп життя і свої пріоритети. Зрештою, головне — не встигнути все, а встигнути прожити власну молодість так, щоб вона була вашою, а не «як у всіх».
Владислава Міцай, студентка 4 курсу