Лише за тиждень в Італії я зрозуміла, що італійці — геть не українці. Звичайно, від самого початку було зрозуміло, що інший менталітет, культура та цивілізація загалом, однак все одно для мене було несподівано відчути це особисто.
Вони нікуди не поспішають. Мабуть, саме це найнесподіваніша та найнезвичніша для мене річ. Італійці дійсно завжди всюди встигають навіть, якщо запізнюються; лише за винятком офіційних структур, та й то — завжди можна домовитись. Вони, не кваплячись, можуть пити каву та приїхати на 30 хвилин пізніше на роботу, при тому скаржаться, що довелось поспіхом допивати свій еспресо. Також, принаймні сіверяни Італії, без проблем можуть залишити машину на проїжджій частині, у ній же і ключі з документами, лише через те, що раптово побачили якогось свого знайомого, і вони вирішили разом випити ранкову каву та обговорити новини.
Робочий день. Насправді, у нашому розумінні складно назвати їхніх графік робочим. Не знаю, як в інших регіонах Італії, але тут в основному всі ресторани, кафе, перукарні, аптеки, магазини та інше працюють декілька годин зранку, потім закриваються приблизно о 12-14 годині на обід і відкриваються лише після 16-ої, а то і після 19-ої, аби попрацювати ще години чотири. А неділя тут вихідна для всіх, хоча я певна, що якісь-таки заклади все ж працюють. Це дивно, бо у той час, коли у нас в обідню годину міста лише оживають, та ресторани, кафе лише наповнюються відвідувачами, тут не прийнято обідати десь, окрім як удома.
Вино як вода. Перш, ніж пояснити те, що нікого не здивує, я зазначу, що вино в Італії дійсно дуже-дуже смачне. Навіть ті італійські вина, що я куштувала в Україні, в Італії смакують геть інакше. Ціни, до речі, теж цілком прийнятні. Хороше вино може бути, як 50 євро, так за 5-7 євро можна щось підібрати. У місцевих винних магазинах працюють сомельє з багаторічним стажем; і що цікаво, що серед них — значна частина жінок. П’ють його тут часто. Практично на сніданок, обід та вечерю та між прийомами їжі «на аперитив» також цілком прийнятно. Здається, тут воду п’ють рідше, ніж вино.
До речі, про воду. Вона тут криштально чиста, та вживати її можна практично всюди. Вона гірська, тож тут навіть у побуті використовують саме питну воду. За смаком вона відрізняється від тієї, що в Україні. Набагато солодша та прохолоднішою смакує краще. У неї абсолютно немає жодного запаху, але післясмак надовго ще залишається освіжаючим. Хоча однозначно не поступається нашій карпатській воді.
Усі з усіма вітаються. Знаходжусь я не в самому центрі Брешії, а у її передмісті. В Італії такі міста більше схоже на села, але як на мене, то це просто спальні райони, які мають різні назви. Цікавим тут є те, що навіть просто вийшовши в магазин за декілька кварталів, ти скажеш «Buongiorno» разів 20, якщо не більше. Усі з усіма вітаються. Навіть за умови, що бачать один одного вперше. Звичайно, що у великих містах таке явище практично не зустріти, але у таких невеличких — це щось на кшталт традиції.
Велосипед як один із основних видів транспорту. І дійсно. Практично в кожній родині на кожного члена сім’ї припадає один, а то і два велосипеди. Не знаю, наскільки вони це роблять заради підтримання екології або власного здоров’я, але факт залишається фактом. Хоча насправді водії автомобілів не дуже полюбляють прихильників «здорового способу життя», бо останні геть не дотримуються правил дорожнього руху та без зайвих докорів сумління можуть займати більшу половину проїжджої полоси. Кумедно, що автомобілісти зляться на велосипедистів за те, що самі постійно роблять, точніше — не роблять.
Тож вийшла така собі непогана підбірка італійських примхів. І це лише частина того, що я помітила за декілька днів перебування в іншій цивілізації. Вже цікаво, чим італійці дивуватимуть далі.
Аліна Оганезова,
пресслужба факультету