Довготривалий відпочинок покинув студентські будні, натомість університет знову покликав до навчання. Для першокурсників новий семестр розпочався звично, а от студенти другого, третього та четвертого курсів стартували на новий етап — практику — ознайомлення з особливостями роботи майбутньої професії.
Про формати практики, відчуття від отриманих результатів, а також про перешкоди, які довелося долати, та звідки черпали натхнення для плідної праці, — поділилися з пресслужбою наші студенти.
НОВИЗНА ДЛЯ СТУДЕНТІВ — ІСТОРІЇ ВІД ДРУГОКУРСНИКІВ
«Практика відбувалась у онлайн-форматі. Нас розділили по групам і дали завдання написати 2 анотації та зробити огляд дипломних робіт. Сподіваюсь, що у нас це вдало вийшло! Протягом усього часу нам давали рекомендації наші викладачі, щоб матеріали були правильно оформленні та не втрачали сенсового навантаження. У цілому, було цікаво попрацювати самостійно! Хотілося максимально зосередитись над виконанням практичних робіт і виконати все за зазначеними критеріями. Відчуття страху не було, напевно більше відчуття зацікавленості та відповідальності», — Дінара Алибейлі.
«Насправді, після такого довгого відпочинку в принципі було дуже важко повернутись до навчання та почати працювати над якимось матеріалом. У голові відразу багато ідей, але водночас якась ‘‘каша’’. Але, направду кажучи, мені досить швидко вдалось все згадати, те, що ми вивчали, знайти натхнення та приступити до роботи, адже написання матеріалів — це завжди дуже цікавий процес. Можна сказати, що я з усім впоралась самостійно, бо я писала огляд та інтерв’ю. Герой інтерв’ю — мій брат-військовий, тож проблем з тим, щоб знайти або зв’язатись з інтерв’юйованим не виникло. Натомість, вагому роль виконав й викладач, який керував практикою, тому що це людина, до якої завжди можна було звернутись за порадою, яка перевірить матеріали та допоможе віднайти якісь помилки та підказати, як їх краще виправити», — Тетяна Саустян.
«У перші дні виникали складнощі, коли ми тільки дізналися, яка практика буде, і взагалі, які завдання постають перед нами. Проте з кожним днем все було простіше і простіше виконувати завдання. Практика стала черговим етапом розвитку наших навичок у сфері журналістики. У результаті засвоїла таку навичку як оперативність. Адже за короткий термін нам потрібно було не тільки написати, але й проаналізувати дипломні роботи, що є пізнавальним», — Олександра Гоцуляк.
НЕ НОВЕ, А ПІЗНАВАЛЬНЕ — ХРОНІКА ТРЕТЬОГО КУРСУ
«Зараз, на 3 курсі, практика відбувається переважно в онлайн-форматі: ми отримуємо завдання і працюємо над ним або самостійно, або у співавторстві. Але ті, хто перебувають в Одесі, приходять і в університет. Наприклад, я на першому тижні була в університеті, аби попрацювати з архівними номерами студентських газет. Під час виконання практичних робіт більше цікавості, тому що ми застосовуємо ті навички, які отримали під час теоретичного навчання, в різних форматах, маючи можливість використовувати для висвітлення самостійно обраних тем, тож це дає класний простір для творчості», — Анастасія Єрьоменко.
«Під час виконання жодних труднощів не виникло. Теми були сформовані Мариною Сергіївною Ковальською, я визначив лише проблематику. Обрав ‘‘Гібридна та повномасштабна війни в Україні’’. Єдине, що вичитати всі матеріали зайняло багато часу, та іноді було важко зосередитись на роботах студентів. Через те, що деякі газети не опубліковані на нашому сайті, інколи неможливо було завантажити газети. Думаю, це не сильно вплинуло на загальний результат, проте хотілося б, щоб аналіз був максимально точним», — Владислав Кушнір.
«Через довготривалий період відпочинку, особисто мені, дуже важко повернутись до активної стадії навчання. Ще й хвороба, щось на кшталт ‘‘сезонного вірусняку’’, підкралась непомітно й звела на ‘‘ні’’ декілька вірогідно плідних робочих днів. Тому, якщо коротко, то я нічогісінько не встигаю, але… Це зовсім не значить, що я не маю звідки черпати натхнення. У першу, та й, мабуть, в останню чергу, я намагаюсь самостійно його конструювати. Що мається на увазі? Все просто. Я лише ускладнюю сам собі задачу. Якщо, наприклад, стоїть завдання взяти у когось інтерв‘ю та розповісти таким чином про успішний досвід наших студентів чи випускників, я не піду до людини зі свого потоку (бо з нею простіше контактувати). Натомість я зіставлю список із десятком імен, разом з контактами та зберу на них коротеньке досьє. Потім виберу свого фаворита та намагатимусь вийти з цією людиною на контакт. Це може бути пташка абсолютно будь-якого польоту. Насправді, це не так важливо. Головне, особисто для мене, щоб це було цікаво. І навіть, якщо завдання на перший погляд може здаватись примітивним, у нього все одно можна додати трохи кольорів та додаткових сенсів. Аби тільки було бажання.
Піком за кількістю отриманих знань став перший та другий курс. Про усі загальні стандарти, жанри та вимоги я дізнався саме в той період. Третій курс я сприймаю, як можливість відточити ці навички та набратися трохи більше досвіду. Третій курс — це більше про деталі. Поточна практика навчила й досі вчить мене працювати над власними помилками, на які мені вказують більш досвідчені люди, наприклад викладачі. З кожним наступним матеріалом, хоча я й не отримую більше унікальних знань, але стаю уважнішим, професійнішим та більш схожим на справжнього журналіста», — Вадим Клементьєв.
НА СТАРТІ ДО ФІНАЛУ — РОЗПОВІДІ ЧЕТВЕРТОКУРСНИКІВ
«У зв’язку з нинішньою ситуацією, практика проходить в онлайн-режимі. Спочатку ми в телеграм-чаті списуємося з викладачем та студентами й обираємо час, який буде зручним для всіх, призначаємо зустріч і зустрічаємось в зум-конференції, де обговорюємо всі моменти, які нас цікавлять.
При виконанні практичної роботи, скоріше за все, найбільше виникає зацікавленість, тому що за всі чотири роки, це вперше — така важка робота, яку потрібно написати самостійно. От саме від А до Я. Виникали деякі труднощі, та й нині відбуваються. Наприклад, можна взяти ситуацію, коли я телефонувала, аби взяти коментар військових приводу повісток й того, як люди поводять себе на прибережних зонах. Я дзвонила в усі військкомати, ОК ‘‘Південь’’, де я пояснила з яким питанням хочу звернутись. Натомість вони почали сміятися, кажучи, що я не туди телефоную, і ніякої інформації не нададуть. Спочатку було ніяково, потім я зрозуміла, що це лише початок, далі може бути й гірше, в нашій-то професії.
Мені складно було зосередитися та почати працювати над проєктом. Лише нещодавно я почала працювати над ним, тому що нині працюю, забезпечуючи себе матеріально. Тому поєднати навчання та підлаштувати графік роботи дуже непросто. Але починати ніколи не важко. Важко буде на кінцевому етапі, коли потрібно буде вносити корективи, дивитись повністю на всю роботу. Виникає страх, аби не сталося якихось каверзних ситуацій. Маю на увазі, коли бачитиму свій проєкт, щось не подобатиметься, а глобальних правок внести вже не зможу. Насправді, викладач А. Г. Задорожня, — дуже хороша, лояльна. Вона допомагає, дає поради, контакти своїх людей, знайомих. Разом ми проговорюємо. Складного нічого немає, Головне включатись в роботу, не відкладати на потім, тому що залишилося дуже мало часу до остаточного результату», — Валерія Домбровська.
«Загалом все доволі легко, оскільки поточна праця пишеться завдяки здобутим раніше знанням та навичкам. Однак, можливо, справа не у моїй скромній зарозумілості, а, внаслідок не складної теми, яка мені дісталась. З усім допомагає дати раду наукова керівниця, за що їй велика подяка. Як виявилося, перегляд відео про прокрастинацію не допомагають у її усуненні, тому доводиться не шукати виправдань — працювати, без мотивації.
Я пишу про іноземну підтримку України з початком повномасштабного вторгнення — тема дуже цікава. Багато дізнався про минулі геополітичні погляди світу щодо нашої Батьківщини, поки ми танцювали гопака. Закріпив у своїй свідомості раніше здобуті знання під час відвідування щоденних занять, у найкращому університеті півдня нашої держави. І навчився, нарешті, знаходити довге тире на клавіатурі», — Олександр Волочан.
Наталія Сатанівська, Галина Фалей,
пресслужба факультету