Волонтерство та медіа володіють надзвичайною силою в мирний період, проте набувають особливого значення під час воєнних дій. У період війни діяльність волонтерів та журналістів стає невід’ємною складовою мережі підтримки, інформаційного висвітлення та голосу суспільства. За допомогою волонтерських зусиль та професійної журналістики формується не лише образ подій, а й відображається глибока сутність гуманітарних криз, що спонукає суспільство до спільної дії та підтримки. Нам вдалося поспілкуватися з Павлом Вернидубом, який уже більше року вдало поєднує ці дві сфери. Він працює в журналі «Ікла» та бере участь в проєктах «35 Квартал», «Unlimited Democracy», «Youkraine», що забезпечують фронт автівками та дронами, допомогають людям на деокупованих територіях, а також займаються просвітницькою діяльністю. Під час розмови Павло розказав про початок своєї роботи, особливості взаємодії між журналістикою та волонтерством.
Що спонукало до доброчинності?
Якщо використовувати термін «волонтерити», то почав я саме з початком повномасштабки. Було декілька локальних проєктів, які я тягнув сам, збираючи речі для військових. Проте, говорячи відверто, то це не було спровоковано пафосним відчуттям обов’язку, чи щось типу того. Мені просто стало нудно від бездіяльності, і я вважав за потрібне чимось зайнятися. Завдяки цьому та гарній репутації мною зацікавився один представник бізнесу й за сумісництвом громадської організації. Це відбулося в середині серпня 2022 року. З того моменту обсяги роботи збільшилися. Власне тоді, в 16 років, я не стільки думав про навчання в школі, скільки про свою справу. Та й наврядчи школа навчила б мене збирати дрони, переобладнувати снаряди, зливати бензин, робити дизайн та багато іншого. Регулярні поїздки на фронт в окопи замінили мені сидіння за партою.
Чи були труднощі?
На початку взагалі не було труднощів. Особливо враховуючи той факт, що я був в окупації. Однак зараз проблем більше. Наш фонд доволі потужний і не сильно залежить від донатів. Ми купуємо автівки та дрони за власні кошти, здебільшого. Однак інші фонди та ситуативні волонтери дуже страждають від того, що наразі важче закривати збори. І причин я тут вбачаю три. Більш очевидна — втома та скрутне фінансове становище людей. Менш очевидна — волонтером став кожен, і кожен почав відкривати збори. Тут виникає така ж проблема, як з рекламною сліпотою, коли ви просто перестаєте звертати на неї увагу. Обсяг донатів залишився, якщо не на тому ж рівні, що й на початку повномасштабної війни, то може вже й на меншому. А зборів і, власне, ініціаторів цих зборів стало більше. Третя причина — бюрократи. Наша влада постійно встромляє палиці в колеса волонтерам. Це стосується як ввезення допомоги, так і діяльності волонтерів в цілому. Остання урядова постанова № 953 «Деякі питання пропуску та обліку гуманітарної допомоги в умовах воєнного стану», котра вступила в силу з 1 грудня, є тому гарним доказом.
Як у волонтерській діяльності можна використовувати журналістські навички?
Тут насправді можна дуже багато писати. Приведу конкретні кейси. Мої товариші з Луцьку влаштовують мітинги проти недоречного витрачання коштів на благоустрій та направлення їх на військо. Завдяки тому, що ЗМІ це поширюють, про це говорять, то відповідно ця тема отримує більший розголос. Ви ніяк не вплинете на політиків під час війни, окрім як розголосом. В умовах військової цензури вони бояться лише того, що про них говоритимуть. Результат — влада йде на перемовини з громадськістю та відміняє різноманітні тендери.
До того ж ми часто поширюємо на своїх ресурсах різноманітні збори, залучаючи якомога більшу авдиторію до наближення перемоги.
Менш очевидний кейс — це просвітницька діяльність для іноземців. Я на волонтерських засадах займаюся організацією політперформансів закордоном та написанням статей для іноземців. Це все не концентрується на тому, що «ой подивіться, які ми бідненькі, допоможіть нам». Це вже не працює. Натомість ми показуємо причинно-наслідкові зв’язки різних подій, розвінчуємо російську пропаганду та доводимо іноземцям, що перемога України потрібна не Україні, а в першу чергу всьому світові.
Які засоби комунікації можна залучати для привернення уваги громадськості?
Зараз я та моя команда використовуємо ЗМІ, в яких ми працювали, працюємо та, власне, контакти приятелів-журналістів. Це і «плюси» (1+1, — ред.), і Громадське, і Суспільне, і DW, і Радіо Свобода тощо. Звичайно, вони не завжди можуть допомогти, однак хоча б один в кожній ситуації погоджується. Розголос, як я згадував раніше, є важливим. Це впливає на те, чи вистачить нахабності в чиновника, аби красти більше, чи вистачить людей, аби закрити збір, чи будуть взагалі люди для толоки. ЗМІ формують думку населення, і наша основна задача — використовувати цей інструмент, аби отримувати якомога кращий результат, залучаючи якомога менше ресурсів.
Журналістика завжди виконувала важливу функцію у відображенні та підтримці діяльності волонтерів. Її вплив на цю сферу стає особливо вагомим, враховуючи потужну силу медіа та їхню здатність мобілізувати громадськість та формувати погляди. Медійники прагнуть не лише відображати саму роботу волонтерів, а й допомагати максимально розкрити важливість волонтерства та потребу в ньому під час повномасштабної війни.
Наталія Сатанівська,
пресслужба факультету