Дорога до нового тимчасового місця навчання виявилась геть не простою. Складніше хіба що було наважитись все ж таки поїхати. Від Одеси до Мессіни, яка на секундочку знаходиться на найпівденнішій частині Італії — Сицилії, 3234,8 км. Мені було прочитати цю цифру страшно, не кажучи вже про те, щоб подолати цей шлях. Але вертати було нікуди — тільки вперед.
Власне почати свою подорож довелось із пошуку маршруту та загалом варіанту, як виїхати за кордон, не порушуючи законів ні нашої країни, ні приймаючих.
Віза. Із цим питанням довелося добряче побігати. Потрібно було обдзвонити усі посольства та консульства України, переконатись, що жоден із доступних в Інтернеті номерів «недоступний»; поїхати до Києва та Львова, аби особисто дізнатись про те, як отримати візу під час війни, — отримати відповідь, що «усі італійські посольства в Україні зачинені назавжди». Та, звичайно, що оце «назавжди» означало лише «допоки ця клята русня не здасться». Але ця історія не про те. Потім обдзвонити всіх друзів, хто вже живе з-закордоном, щоб дізнатися, до кого можна звернутись із цим питанням. Декілька тижнів писати і дзвонити у посольство України в Італії, щоб врешті-решт зрозуміти, що єдиний вихід із цієї ситуації, — це просто їхати туди і за 90 днів легального перебування на території Євросоюзу вирішувати цю проблему. Отож, із цим начебто стало зрозуміло.
Маршрут — теж був задачкою із зірочкою. Знову ж таки через повномасштабну війну в Україні наше небо для польотів досі закрите, тож добиратись до пункту призначення необхідно було лише «по землі». Дякувати Богу та моїй дорогій бабусі, що з 2006 року живе в Італії, у цей нюанс я вникала найменше. Усе, що залежало від мене тут, — це зібрати валізи та чітко слідувати за маршрутним планом. Тож, спочатку потрібно було дістатися машиною до Одеського залізничного вокзалу, потім із Одеси до Тернополя потягом, із Тернополя через Польщу, Чехію та Австрію на північ Італії автобусом та вже звідти за тиждень по приїзду літаком до Катанії, а з Катанії знову на автобусі, нарешті, до Мессіни.
У цілому, мій шлях із пункту А в пункт Б зайняв приблизно три доби.
Але все по порядку.
Аліна Оганезова,
пресслужба факультету
Читайте початок історії за посиланням: #ОНУвидці за кордоном: шанс, який обов’язково потрібно використати