«Панорама Пересипу, суднобудівних заводів, задимлених пароплавів. Робочі проводять завантаження. Вони охоплені димом, що йде з пароплавної труби», — так писав Ісаак Бабель про Пересип в «Одеських розповідях. Як це робилося в Одесі» майже століття тому. Але чи можна й зараз цією цитатою описати сучасний Пересип?
Екскурсії Пересипом дуже важко знайти у продажу, на відміну від тієї самої Молдаванки, вони не є популярними. Тому одесити та гості міста сьогодні мало що знають про Пересип. Головна розвилка району — Пересипський міст, який з’єднує центральний район Одеси та селище імені Котовського, де відбувається основний рух району. Саме тут починаються кордони селища, та перші ж краєвиди одразу багато що говорять про те, що він в цілому собою являє. Я побачила схили під мостом, засипані сміттям, багато людей, які просять милостиню. Безхатченки, барахолки з нетверезими продавцями біля радіоринку та безпосередньо на його території. Свій товар вони воліють розкладати прямо на землі та навіть дощ не змусить їх піти, а, між іншим, техніку продають. Кажуть, що тут можна легко знайти у продажу свій загублений телефон, який був викрадений колись раніше десь на Привозі.
Зараз (втім, як і раніше) це район заводів, СТО, складських приміщень, ще й пивних кіосків — куди ж без них! Заводи-заводи, вони були тут завжди. Їх стільки багато, що навіть після розпаду СРСР, коли більша частина заводів у місті закрилася, вони ще залишилися. Взагалі-то, Пересип — район, описаний в піснях та літературі, так само, як і Молдаванка. Їх головна схожість — історична цінність та кримінал. Так само часто, як Пересип, порівнюють із Молдаванкою тільки Слобідку. Молдаванка сформувалася як кримінальний район через зону вільної торгівлі, вона притягувала цей самий кримінал, а Пересип таким став через робочу бідноту, яка працювала на місцевих заводах та підприємствах.
Ще кілька століть тому на місці Пересипу було море, але воно відступило. Хоча, через глобальне потепління й підвищення загального рівня океану, в останні роки заговорили про те, що скоро Пересип знову зникне під хвилями Чорного моря. Стрімкий розвиток району припав на другу половину XIX століття, землю відразу ж почали забудовувати всіма цими промисловими підприємствами, а трохи пізніше побудували й залізницю. В історії багатьох районів Одеси обов’язково знайдеться місце для криміналу, життя Пересипу також почалося з нього. Тут у XIX столітті возвели, так званий, «Будинок Працьовитості», який займався працевлаштуванням різних кримінальних елементів та жебраків на заводах, які знаходилися на Пересипі. Вони селилися десь поблизу місця роботи, розвиваючи кримінал навкруги. До речі, зараз від цієї історичної будівлі мало що залишилося: вона занедбана та зруйнована. Те саме можна сказати й про інші будівлі поруч, наприклад, про старовинну синагогу.
Є тут ще одна місцева пам’ятка — радіоринок. Знаходиться він прямо біля того самого Пересипського моста. Йти повз нього з професійною камерою, особливо ввечері — по-справжньому небезпечна вигадка. Торгаші, що розклалися уздовж ринку та продають всіляку користовану техніку на підстилках, одразу дуже напружуються, тому в цій місцевості краще дуже швидко і якомога непомітніше зробити необхідні фото, не нервуючи місцевих мешканців. На іншій частині моста, на виході з радіоринку, починаються прилавки з різними незвичайними для нашого регіону восени ласощами — фініками, інжиром, навіть їстівними жолудями та манго — чого тут тільки немає. «Ізраїльські, смачні! Які хочете!» — вигукує продавчиня та тільки-но збирається продовжити свою промову, але її перебиває якась безхатня жінка, аби щось випросити, та, якщо судити з реакції продавщиці, таке трапляється не вперше. Продавчиня гидливо відсунула її, здається, заздалегідь підготовленої палицею, яка стояла десь біля прилавка, і відразу ж змінилася в обличчі, вже й клієнтів перестала помічати, та прокричала: «Нічого у мене немає, йди гуляй! Іди!». Отже, під мостом — все найцікавіше. А далі головними вулицями — суцільні СТО, заводи, комунальні підприємства, що знаходяться в старих занедбаних будівлях. Але серед них є дещо цікаве — це відкриті для відвідування старі дворики. На відміну від центру міста, ці прохідні двори не закриті воротами, до них можна спокійно потрапити та відразу ж побачити класичну картину — білизну на мотузках і котиків. А на тлі всіх цих малоповерхових будиночків вулицею Чорноморського Козацтва видніється найцікавіший з усіх заводів — найстаріший у місті млин Вайнштейна, наразі він працює й належить державному підприємству. А навколо нього майже з будь-якого вікна видно величезні вертикальні резервуари. Також стіни старих будинків уподобали вуличні художники — тут багато графіті, одне з яких на честь Стіва Джобса. Котрийсь із магазинів радіоринку вирішив таким чином оформити зовнішню рекламу, пивнички теж не відстають і малюють на своїх закладах різні варіації графіті з пивом.
Взагалі-то, останні чотири роки ведеться реконструкція району, але проблеми істотно не вирішуються. Багато трамваїв та тролейбусів їдуть до Пересипського моста, але тут і зупиняються. Тобто в цьому місці зазвичай люди заходять до транспорту з пересадкою, бо прямого маршруту з центру до селища імені Котовського немає. Його вже неодноразово хотіли ввести, але цьому завадив той факт, що сісти на автобус — простіше для людей. У 2017 році розв’язку вже переробили для електротранспорту, але й досі не пустили трамвая, тому Пересипський міст залишається найголовнішим транспортно-пересадковим вузлом у Одесі. Причина всіх бід в зоні цієї розв’язки сягає своїм корінням 19-го століття. Бо тодішнє проєктування не передбачало того, що залізниця буде розривати лінії електропередач для майбутніх трамваїв та тролейбусів. Тому тут дуже багато кінцевих зупинок електротранспорту та трамвайний глухий кут. На автобус теж часто сідають з пересадкою, а все тому, що автобусам доводиться чекати, поки проїде потяг, утворюються затори, і люди в цей час просто пересідають на трамвай — такий собі транспортний колапс. Можливо, коли тут закінчиться реконструкція, вперше за всю історію ми дійсно зможемо побачити та випробувати новий маршрут електротранспорту, який буде йти безпосередньо з центру до селища Котовського. Це, ймовірно, допоможе розвантажити цей дуже важливий для міста транспортний вузол, та він перестане бути найголовнішим пересадковим в Одесі, яким є вже багато десятиліть.
Отже, район Пересипу є дуже важливим для Одеси, а також має історичну цінність. Історичні будівлі й раніше не виглядали особливо розкішно через те, що завжди мали статус господарських, але все-таки вони несуть у собі історію нашого міста. А зараз, на жаль, вони в ще жалюгіднішому стані, ніж будь-коли до цього. Можливо, якщо розвивати туристичний потенціал району, проводити екскурсії старовинними вулицями, показувати покинуті будівлі, розповідати про їхню історію — це допоможе звернути увагу людей і на всі інші проблеми району, окрім транспортної.
Орина Кучеренко, редакція «Salt»