«Я закінчив Астраханське морське училище, ходив у море, був другим помічником капітана, а до цього встиг повоювати в Афганістані. Була дружина, є син і внучка. Сам із Маріуполя, тому коли почалася війна, запросили навчати молодь військовій справі. Але мені 56 років, про яку війну може йти мова? Кого вбивати? Всі ж свої! Та й кого вчитиму? Молодих хлопців? Вони ж навіть міну в очі не бачили, тому як, наприклад, поясню їм, що таке пелюстка? У мене є будинок і документи всі на руках. Є мама…
Я вже не молодий, та й мамі – 78, але наші характери як коса на камінь. Так вийшло, що вона забрала ключі від будинку, автомобіля, катера, от мені нічого не залишалося робити, як піти на вулицю. Синові справи до мене немає. Чесно кажучи, навіть не пам’ятаю, як опинився в Одесі, і вже втратив надію жити як раніше. Та мені й так добре…», – розповідає безпритульний Віктор.
Цей випадок, на жаль, не поодинокий сьогодні. Проблема з безпритульними стає глибшою й масштабнішою. Одеський міський центр обліку безхатьків повідомив, що тільки в 2018 році було зареєстровано 758 осіб, які не мають постійного місця проживання, і це не рахуючи емігрантів і людей, які просто не звертаються за допомогою. Всього ж на обліку перебуває 9940 чоловік.
Наразі багатьох міських безпритульних можна зустріти на Слобідці або в Преображенському парку. Біля ринка «Привоз» дехто з них підзаробляє, розвантажуючи овочі або збираючи металобрухт. Хтось збирає пляшки, а хтось перебирає непотріб і сміття у сміттєвих баках. Зароблені гроші витрачають на їжу та цигарки. Звісно, хтось купує собі випивку. Але ж як себе поводити, маючи таку долю? Без допомоги й підтримки безпритульним складно вийти з такого стану, тому допомагають влада та волонтерські спільноти.
При міській раді Одеси працюють два центри допомоги безпритульним людям. Перший – для чоловіків, який знаходиться за адресою вул. К. Ціолковського, 1. Також тут відкрили Перший міський санітарно-профілактичний заклад, у якому безпритульні зможуть вимитися й переодягнутися. Він працюватиме щоденно з 12:00 до 21:00. Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив одеський інспектор правозахисту Управління поліції Сергій Пехтерев. Три роки тому на Балтській дорозі було відкрито Центр допомоги жінкам. У таких закладах може перебувати одночасно майже 100 чоловік. Іноді зусиль міського управління не вистачає, тому за допомогою можна звернутися до волонтерських центрів. Багато з них знаходяться при церквах, як-от «Нове життя». У цьому центрі безпритульний має пообіцяти не пити, не курити й намагатися змінити своє життя на краще, а вже потім його приймають на кілька місяців до себе. Дають ліжкомісце, годують та одягають. Тут працюють психологи та відкриті майстерні, де роблять взуття з підручних матеріалів. Коли людина готова повернутися в суспільство, їй допомагають із житлом та знаходять роботу. Деякі навіть заводять сім’ї. Голова громадської організації «Нове життя» Федір Герасимов повідомляє: «Ми приймаємо бідолах до себе, купаємо, одягаємо, виводимо в соціум. І буквально на наступний день знаходимо їх біля сміттєвих баків».
Психолог Олександра Сандомиська розповіла про психологію безхатьків і виділила кілька особливостей, які впливають на їх статус: «Безпритульні нічим принципово не відрізняються від тих, у кого є дах над головою, і опинилися на вулиці через несприятливі зовнішні чинники, такі як утрата житла або непрацездатність. Проте можна виділити кілька психологічних особливостей, які в безпритульних виявляються яскравіше й побічно впливають на їх соціальний статус. Такі особливості є в людей з алкогольною та наркотичною залежністю. По-перше, невміння справлятися зі зміною свого емоційного стану; по-друге, занижена самооцінка. А найголовніша проблема – завчена безпорадність. Це стан, коли людина переносить локальні невдачі на все своє життя».
Боротися з цією проблемою було б набагато легше, якби люди були добріші. Ні для кого не секрет, що безпритульні ледь не кожен день чують образи у свій бік, терплять побої лише через свій соціальний статус. Алкоголіки й наркомани, військові й жертви квартирних афер – серед безпритульних зустрічаються найрізноманітніші люди. Ми їх сторонимося й намагаємося не помічати. Але подітися нікуди ̶ нам жити в одному місці, хочемо ми цього чи ні. Тому давайте допомагати, чим зможемо. Навіть якщо нема грошей у кишені або зайвого шматочка хліба, можна просто взяти телефон та набрати соціальну службу. Небайдужі одесити можуть телефонувати в службу допомоги «Нове життя» за номерами: 063 577 80 80 та 048 796 10 99. Крім цього, можна звернутися в Одеський міський центр реінтеграції осіб без певного місця проживання за номерами: 048 732 61 85 (цілодобовий телефон для чоловіків) та 048 704 23 17 (центр допомоги жінкам). Ваш дзвінок ніколи зайвим не буде.
Лідія Манастирліу
