Сьогодні в мережі неодноразово можна наткнутись на певну творчість з підписом «Жадан», чи «А. Жадан». Дехто, через необізнаність, приписує прочитані рядки українському письменнику Сергію Жадану. В цей час, в його тіні губиться людина, котра не менш ніж попередня заслуговує уваги. Щоб пролити світло на таку плутанину, ми поспілкувалися з Андрієм Жаданом, автором думок, віршів, статей та афоризмів.
– Неодноразово зустрічала чутки щодо вашої схожості з поетом Сергієм Жаданом. Ба навіть більше – про плагіат з вашого боку, і що ви «виїжджаєте на розкрученому прізвищі». Та, оскільки я добре знайома з творчістю попереднього, заявляю, що ні схожості, ні плагіату не прослідковується. Тож, як ви відноситесь до такого роду заяв?
Тепло дякую за думку. Хочу на неї свою узагальнену додати.
Про прізвище. Ну, хто знає чи чув історію впорядкування прізвища Сергія, той на те й не звертає уваги. Бо Сергій з його початкового прізвища ще на початку 90-х прибрав дві літери.
– Що стало для вас поштовхом до писемної кар’єри? Адже, наскільки мені відомо, ваш основний вид діяльності дещо відрізняється від творчості
Взагалі-то працюю з цифрами. Зовсім протилежне явище. Багатьом не зрозуміло, яким чином можна писати й в ту ж мить вираховувати не прості об’єми даних. Я й пояснити те сам не можу. Хоча ж у людини дві частини мозку, хіба вони не можуть одночасно робити декілька речей?
Першопричина писати – дефрагментація мозку, дуже вже було зайвого в голові. З самого початку я багато часу писав в стіл або у смітник. Взагалі не вважаючи, що те буде варте належної уваги.
– Приємним фактом є те, що зараз велика кількість молоді займається творчістю. Декому це вдається досить непогано, проте мало хто серйозно займається цією справою, бо при такій кількості так званої «конкуренції», важко заявити про себе. А як вам вдалося «вибитись в люди»?
Та так склалося, що анонімна ініціатива друзів дещо виперла в маси. А вже потім, одного разу щось шукаючи в гуглі, випадково натрапив на дуже знайомий афоризм “З роками все більше крапок, все менше ком” з вказанням моїх ініціалів. Гортаючи далі, усвідомив, що досить багато всього мережею гуляє. Й основна мова творчості на початку була російська, більшість текстів – вірші, деякі з них виходили у різних збірниках, в різних країнах.
– Багато талановитих людей пишуть в стіл, соромлячись, що їх творчість зазнає критики, не буде сприйнятою чи стане висміяною. Часто невпевненість стає перешкодою для вас? Як ви реагуєте на критику?
Ой, раніше болісно реагував. А зараз, як той залежаний хліб, зачерствів до неї. Хай гризуть. Й пишіть, обов’язково пишіть. Поступово будете додавати й акумулювати думки.
– У вас влучні метафори і хороший словниковий запас, певно, багато читаєте?
Дякую, але зараз менше читаю.Те дуже заважає писати. Дякую за думку, не маю права сам про своє судити. Бо якщо б не обіцянка друзям більше не викидати тексти, то відсотків 90% прикрашало б сміття. Я, як автор, не можу бути об’єктивним, мені так здається.
– В одному із ваших текстів я зустріла рядок про творче угрупування й про спроби протистояти системі. Ви справді належите до котрогось угрупування, чи це така метафора?
То метафора, взагалі ідея тексту виникла з одного інтерв’ю однієї групи й розмови про релігію. Й те поєдналося в єдине. Ми анархісти владі упереджень – елементарний приклад – самостійне мислення.
– Ви проживаєте в Києві. Що спонукало вас до приїзду в Одесу цієї холодної пори?
Я люблю те місто, але без туристів. До речі, є деякі тексти, котрі були написані в Одесі, в місцевій кав’ярні «Тишина».
– На останок, що ви хотіли б побажати своїм читачам?
Додаток до настрою творчій людині: “Щоб когнітивні процеси у мозку підводили Вас до індикативного планування, а це, водночас, стимулювало, не озираючись рухатися вперед й підходити до вирішення питань творчо!”
Циктор Ольга