Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Ірина Віталіївна Мацишина: «Перед тим, як оприлюднити текст, подумайте, кому він може нанести шкоду»

Наша редакція продовжує знайомити вас із викладачами факультету журналістики, реклами та видавничої справи. На цей раз ми поспілкувалися із доцентом, кандидатом політичних наук, викладачем кафедри нових медіа та медіадизайну Мацишиною Іриною Віталіївною.

– Ірино Віталіївно, яка у Вас освіта?

Я спочатку закінчила Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, історичний факультет, потім я там навчалася в аспірантурі. Після переїзду до Одеси я навчалася в Одеському національному економічному університеті, в аспірантурі. Зараз я навчаюся в докторантурі Донецького національного університету імені Василя Стуса.

– Тобто навчальна діяльність Вас не полишає?

Ні, я завжди навчаюсь. Незважаючи ні на час, ні на свій вік.

– Скільки років Ви вже працюєте в нашому університеті?

10 років.

– Чому Ви обрали журналістику?

Коли я навчалася в аспірантурі, паралельно із цим працювала в журналістиці. Так вийшло, що мене взяли в журналістику на телебаченні. І дуже часто мені доводилося працювати з випускниками факультету журналістики. Я бачила той рівень, з яким вони приходили. І мені хотілося, щоб цей рівень у них був значно вище. І, коли я стала кандидатом політичних наук, приїхала майже «з вулиці» до Олександра Васильовича Александрова. З ним познайомилась і запропонувала йому співпрацю. Йому моя ідея сподобалась, і через деякий час він запропонував мені тут викладати.

– Чи мріяли Ви в дитинстві стати журналістом?

Ніколи. По-перше, у мене була мрія, як у всіх дівчаток, бути акторкою. Потім була мрія врятувати світ, тому хотіла бути космонавтом. У більш свідомому віці я взагалі мріяла бути юристом. Але вийшло так, що на юриста я не поступила. І серед тих предметів, за якими я готувалася до вступу, історію знала найкраще. Тому я вступила на історичний факультет.

– Тепер шкодуєте?

Щодо того, що я не юрист? Ні, я вважаю, що все склалося так, як мало би бути.

– Що в журналістиці є такого, чого немає в інших професіях?

Це той аспект, через який я будучи істориком, викладачем історії в школі одного дня зовсім змінила свій вектор праці. Це творчість, бо я за характером людина досить творча. В журналістиці дуже органічно поєднуються 2 моменти: з одного боку є свобода, а з іншого – це дуже серйозна діяльність. Це творчість, але вона має досить жорсткі обмеження. Воно стримує тебе від непрофесійних навичок, від вільних трактувань тої чи іншої події. Це стосується саме телевізійної журналістики, в якій я пропрацювала 10 років.

Ще мені подобається те, що ти постійно пишеш. Робота з текстом тебе мотивує читати, писати. І дозволяє весь час тримати свій мозок у напруженому драйві.

– Розкажіть якісь цікаві випадки із журналістської практики. Спочатку той, що Вас засмутив, а потім той, що приємно вразив.

Неприємний стосується того, чому я пішла з журналістики й повернулася знов до викладання. Я вже досить багато років працювала на телебаченні, у мене була своя аудиторія. Я робила сюжети, які стосувалися політики, соціальних питань. І одного разу, коли ми були на зйомці, я приїхала, ми все відзняли, взяли інтерв’ю у людей. Я вже розуміла, про що буде мій сюжет. Сюжет було зроблено, коли директор телеканалу сказав, що він або не має виходити в ефір, або його треба змінити. Тому що людина, проти якої цей сюжет було зроблено, останнім часом почала спілкуватися із директором мого телеканалу. Тому ми не маємо з ним сваритися. І це викликало в мене остаточну думку, що треба змінювати професію. Інакше далі ти вже перетворишся на «повію», яка буде робити тексти не за стандартами, про які ми постійно говоримо, навчаємось. А за інтересами тих людей, що є власниками телеканалів. Це було неприємне враження, але воно мене повернуло до викладання. І якось все органічно склалося: є досвід у журналістиці, і у викладанні.

Приємно вразило те, що наша маленька студія, на якій я працювала, навчила мене бути мобільною в плані роботи. Той міф, про який нам весь час говорили, що журналіст має писати тексти, оператор – знімати, монтажер – монтувати. Він на цій студії працював інакше. Тобто в нас увесь час була взаємозаміна. І якраз така оперативність, бажання чомусь навчитися призвели до того, що я навчилася і монтувати, і знімати, і досить вільно себе почуваю у будь-якому напрямку журналістики. Але не хочу сказати, що це повністю правильно, і треба так робити. Я хочу сказати, що це навчило мене того, що в журналістиці потрібно увесь час навчатися. Коли ти зупиняєшся, то зовсім скоро на професійному ринку будеш непотрібним. Тому нові тенденції мене теж цікавлять, я намагаюсь дізнаватися, навчатися – моє професійне поле розширюється. І я розумію, що у будь-який час я знайду для себе місце в тій чи іншій галузі журналістики.

– Чим Вас приваблює професія викладача?

На мій погляд, професія викладача помре тоді, коли ти не будеш бачити очей, які хочуть щось дізнатися. Коли ти бачиш, що серед студентів є люди, які приходять до університету попри погоду, відстань заради того, щоб почути від тебе щось нове, це мотивує розвиватися далі.

Приваблює те, що я працюю здебільшого зі студентами, які прагнуть знань. І для них знання – це не купюра. Також приваблює те, що я працюю з молодістю. Коли ти бачиш молодих людей, то вони мотивують тримати себе у формі. Обмін енергетикою надихає особисто мене розвиватися і тримати руку на пульсі.

– Які складнощі можуть виникати в процесі роботи у журналіста?

Якщо говорити про Одеський регіон, то тут зі складнощів тільки те, що ти не маєш вільного подиху в написанні теми не з точки зору жанру, а з точки зору наявності комерційних телеканалів. Тобто власники впливають на взагалі твій формат текстів. Це дуже складно. Ти весь час повинен розуміти, що міг би цю інформацію написати так, але вона не зайде на твоєму телеканалі чи сайті. Тому що є певні обмеження, що впливають на форму твоєї роботи. Творчість – це добре, але в Одесі (і я впевнена в Україні в цілому) вона обмежена.

– Які поради Ви можете дати студентам-журналістам та абітурієнтам?

Сьогодні журналіст – це людина, яка впливає на колективне мислення. Він повинен розуміти, що за кожним словом стоїть чиясь доля. Ти повинен нести власну відповідальність за створені тексти. Є такий вислів російською мовою: «Словом можно убить, словом можно спасти, словом можно полки за собой повести». Тому власний дискурс, який ми формуємо текстами, створює для журналіста певне кладовище, на якому можуть опинитися люди через твою діяльність. Тому моя порада: перед тим, як оприлюднити текст, подумайте, кому він може нанести шкоду. І якщо ця шкода ніяк не буде конфліктувати з вашими внутрішніми принципами, можете публікувати.

Куруч Ольга

Поділитися:
Share on facebook
Facebook
Share on twitter
Twitter
Share on pinterest
Pinterest

Логотипи студентських редакцій:

Соціальні мережі
Інші публікації

Знайомство з факультетом журналістики, реклами та видавничої справи в онлайн-форматі

Є така весняна традиція на факультеті журналістики, реклами та видавничої справи – запрошувати на зустріч абітурієнтів. От і цього разу 27 березня 2021 року відбувся День відкритих дверей, щоправда, в онлайн-форматі на платформі Zoom. У зустрічі взяли участь декан факультету Олена Андріївна Іванова, заступник декана з навчальної роботи Інна Валеріївна Лакомська, старші викладачі Сергій Володимирович Азєєв та Аліна Олегівна Червінчук.

Факультет журналістики, реклами та видавничої справи Одеського національного університету імені І. І. Мечникова оголошує про проведення конкурсу студентських журналістських робіт на тему «Права людини в медіа: від розуміння до змін»

До участі у конкурсі запрошуються студенти І, ІІ, ІІІ та ІV курсів факультету журналістики, реклами та видавничої справи ОНУ імені І.І. Мечникова, які створюють власний

Студентські газети – результат колективної роботи майбутніх журналістів

На факультеті журналістики, реклами та видавничої справи викладають дисципліну, що направлена на відточення студентами практичних навичок володіння словом, – журналістську майстерність. На цих заняттях студенти

Осінь по-карпатськи

Карпати – багата культурна історія, збирання ягід та грибів, катання на лижах і сноуборді, риболовля, купання в гірських річках і просто естетична насолода краєвидами. Ми