Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Чи існують чари, які дають людині щастя?

Дисклеймер: під час написання рецензії ми намагалися вмістити якнайменшу кількість спойлерів, хоча б і часткових.

Десятки років покоління за поколінням ми прагнули втекти спочатку до Нарнії, згодом – до Гоґвортсу, але поки, на жаль, таких випадків задокументовано не було. Але якщо б комусь все-таки вдалося потрапити у самий вир своєї мрії? Як би це вплинуло на людину та її внутрішній світ? Лев Гроссман, американський журналіст і романіст, вирішив спробувати відповісти на ці та інші питання у серії романів «Чарівники».

У 2010-тому трилогія отримала нагороду Alex Award, яка надається найкращим прозовим творам у жанрі янґ-едалт, а за рік автору була надана премія Джона В. Кемпбелла як кращому новому письменнику-фантасту. З 2015-тий по 2020-тий роки виходив однойменний серіял-адаптація.

Це трилогія-переосмислення вже існуючих фентезійних сюжетів, тому «Чарівники» одночасно і схожі, і несхожі на популярних попередників, які вже стали класичною літературою. Лев Гроссман замінив шафу із проходом до Нарнії на годинник до Філлорі, а магічну школу Джоан Роулінг – на Брейкбіллс.

У центрі сюжету – Квентін Колдвотер, який щодня ходив вуличками сірого Брукліна та все життя марив магією, відчуваючи, що знаходиться зовсім не там, де має. Йому щастить – сімнадцятирічним він потрапляє у колледж для чарівників, а потім і у магічну країну з книг його дитинства. Але, як це часто буває в справжньому реальному світі, виповнені бажання не роблять його щасливим.

Протягом трьох книг ми спостерігаємо за становленням і дорослішанням головного героя та його друзів за тринадцять років: за цей час вони вчаться любити, цінити те, що мають, помічати дрібниці, піклуватися один про одного – і наприкінці приходять до гармонії і з внутрішнім, і з зовнішнім світом. Акцент робиться саме на цьому, а магічна сюжетна лінія виступає більше тою силою, яка розкриває персонажів.

Такий підхід до оповіді забезпечує некартонність героїв: вони мають свої негативні риси характеру, моментами сумнівну поведінку, шкідливі звички (дехто долає такі ментальні розлади, як депресія та алкогольна залежність), намагаючись впоратись з чарівництвом та його наслідками. Таким чином автор демонструє іншу сторону магії як поняття у масовій культурі, показуючи її деколи більше як тягар, ніж дар.

За жанровою стилістикою “Чарівників” можна віднести не тільки до фентезійного роману, а й до роману виховання, де читач спостерігає за формуванням особистости головного героя. Також помітний значний вплив психологічного реалізму, де потужне місце в тексті займає аналіз внутрішнього світу персонажів.

Іноді зустрічається вплив брудного реалізму, як би це оксюморонно не звучало б у контексті серії романів з магічним колледжем і паралельними світами. Навчання у Брейкбіллсі показано кропітким і монотонним, періодичне перебування Квентіна у Брукліні та Нью-Йорку – сірим і гнітючим. Згодом навіть це відчуття безвиході у тексті поширюється і на магію, і на Філлорі, які мали б навпаки додавати яскравих барв і у життя героїв, і у оповідь як таку. Тим не менш, позитивні та надихаючі відтінки повертаються з новою силою наприкінці всієї трилогії.

Єдиного, чого дещо не вистачало в книгах – це подекуди зґуртованости персонажів та ширшого розкриття деяких сюжетних ліній, на що, наприклад, звернули увагу під час створення серіялу-адаптації.

Не варто чекати від “Чарівників” звичайного фентезі, яке допоможе втекти на годинку в інший світ після складного побутового дня, бо ця історія навпаки дає під дих, повертає в реальність і змушує замислитись над власним станом речей. Дана серія романів для авдиторії з більш багатим життєвим досвідом: притому цей фактор не вказує на якусь конкретну вікову позначку – варто лише розуміти те, що щастя не залежить від обставин, і те, що зазвичай будь-який успіх досягається саме плідною працею (тим не менш, трилогію все-таки не рекомендовано читати неповнолітнім).

Тож наскільки велике викличе здивування теза про те, що ця “Чарівники” здебільшого не про магію чи паралельні світи, а про щастя та якого пошуки? Через одну з реплік Еліс – однієї з персонажок – ми знайомимося з чітким формулюванням одного з головних посилів роману: “Я згодна ризикнути. Якщо ти натомість, хоч на секунду, подивишся на своє життя і зрозумієш, яке воно прекрасне. Досить шукати чергові потаємні двері, які тебе приведуть до реальности. Досить чекати. Зрозумій нарешті, що нічого більше немає. Вибір за тобою: радіти тому, що маєш, або бути нещасним до кінця днів своїх”.

Багато хто з нас вважає, що до здобуття щастя треба пройти довгий шлях, що сенс життя буде знайдений десь там, при подоланні якогось бар’єру, виконанні придуманих установок чи якихось обставин. Навряд чи можна наповнитися позитивною енергією просто за власним бажанням, але можна поступово йти до цієї мети, помічаючи та цінуючи будь-які найдрібніші моменти. Тож можна сміливо відповісти на питання-цитату з заголовку: ми власноруч творимо ті чари, які роблять нас щасливими, навіть якщо і живемо не у фентезійній книжці.

Олександра Ковальова, 3 курс, «Територія Прав[ди]»