Завдання 1. Прочитайте коментар, проаналізуйте його структуру та знайдіть джерела інформації
Смерть Бен Ладена: поголос замість сенсації
Чому безглуздо вихваляти помічника Рамсфельда за сенсаційну «новину» про загибель Усами бен Ладена.
«Чорт забирай!» – протрубила New York Observer. Газетний заголовок увінчував профайл Кіта Урбана – помічника екс-міністра оборони Дональда Рамсфельда. Він зненацька став знаменитістю, коли його твіт поширився світом.
Якщо ви не відпочивали в цей час у космосі, ви знаєте, про що йдеться. Коли журналісти ламали голову над тим, про що повідомить незвично пізно в неділю Барак Обама, Урбан оголосив на своєму твітері: «Одна поважна особа сказала мені, що Осаму бен Ладена вбито. Чорт побирай!». Цей твіт перетвітив Брайан Стелтер із New York Times, і він швидко став легендою.
Урбанів твіт з’явився раніше, ніж про смерть Бен Ладена повідомили провідні медіа, і в обіг було запущено версію, що Урбан зі своїм твітером переграв великих гравців.
Насправді це дурниця.
Щоб повідомити сенсаційну новину, потрібно було її застовпити. А для цього потрібно мати факти.
А що, власне, мав Урбан?
Якийсь незнайомий, за його словами, «продюсер телемережі», зателефонував йому, щоби взяти інтерв’ю у Рамсфельда. Його цікавило, що той думає про загибель Осами бен Ладена.
Інакше кажучи, він нібито володів інформацією, що справила б ефект вибуху бомби. Та чи відповідала вона дійсності, й сам не знав. Надійного джерела в нього не було. Підтверджень він не отримав. І навіть не намагався отримати.
До чого тут журналістика? Ербан передав чутку.
Однак TechCrunch охарактеризував це як першу правдоподібну ознаку, що невдовзі буде оголошено про смерть Бен Ладена. Daily Caller приписала Урбану, що він «першим повідомив сенсаційну новину». А канадська телемережа CTV чвиркнула фонтаном: «Це та сенсація, яку мріє повідомити першим кожний журналіст і кожний медійний новинар. Однак новину про смерть Бен Ладена сповістили не “великі хлопці”. Це було повідомлення на твітері усього з 15 слів». Метт Розов написав у Business Insider: «Твітер виявився швидшим, точнішим і цікавішим джерелом інформації, ніж будь-яке інше».
Урбану пощастило. Виявилося, що Обама саме готувався оголосити про смерть терориста №1. Та з цієї причини навряд чи варто його вихваляти. Як полюбляв говорити колишній тренер Philadelphia Eagles Бадді Раєн, коли безнадійна команда добре грала, навіть сліпій білці одного разу щастить знайти жолудя.
Сама по собі історія, безперечно, чудова… 27-річний молодик відривається від споглядання гри в хокей і повідомляє світу про смерть Усами бен Ладена. У чому ж тоді проблема?
А ось у чому. Завчасно надісланий Урбаном твіт міг ввести в оману. Це натяк на те, що гадання на кавовій гущі – вельми гарна річ, що метод перевірки фактів застарів і їх треба просто видавати на-гора. Ми тільки-но встигли перевести дух після того, як Національне громадське радіо розповсюдило образливу новину про смерть конгресменки Ґабріелли Ґіффордс, яка залишилася живою, і ось маємо знову. Невже ми справді хочемо обрати цей шлях?
Слід віддати належне Урбану. Аби не подумали, що він новий Боб Вудворд чи Сі Герш, після першого твіту він надіслав новий: «Не знаю, чи це правда, та молімося за це». А потім додав: «Леді й дженти, почекаємо, що скаже президент. Можливо, це дезінформація чи просто чутка».
Схоже, що Урбан краще розуміє свою роль, аніж ті, хто завзято співають йому хвалу. «Я не журналіст, – сказав він в інтерв’ю Observer. – Я дивився новини. Вони старанно уникали повідомляти про те, що могло виявитися чутками. І правильно робили».
Завдання 2. Прочитайте тексти. Який із них є коментарем, а який – глосою? Запропонуйте варіанти редагування текстів. Обґрунтуйте свою думку
1. Горе от ума
Проблема с посещением библиотек возникла уже давно. Многие преподаватели решают ее, давая много задания, и студенты вынуждены искать материал в библиотеках, но не все. У многих в домах есть компьютеры и намного легче зайти на сайт в интернете и скачать любую книгу, которую нужно прочитать, чем сидеть часами на пролет в библиотеке. Проблема грамотности молодежи тоже наболевшая, но быстро не решаемая и возникшая не на пустом месте. Говорить, что нынешняя молодежь не грамотна можно, но отнюдь не вся. Это тоже же самое, если сравнить профессора университета и рабочего на заводе, а общее у них будет только возраст. Библиотеке не посещают по одной банальной причине, что там нельзя найти нужную информацию. Если бы поменяли систему обслуживания в научных учреждениях, то картина с посещаемостью изменилась.
Если вынудить студентов ходить в библиотеки то они там будут заниматься все чем угодно, но не чтением книг. Нельзя принудительно заставить человека делать то, что ему не выгодно. Теряется много времени в пустую, поэтому все больше молодежи предпочитают интернет. Можно рассмотреть эту проблему на конкретном примере. Студенту дают тему курсовой работы, он идет в библиотеку и что ему там говорят, идите и ищите сами, даже не направляя в нужную секцию. Даже предположим он нашел нужные книги сам, что бывает очень редко. С первого раза разобраться, как заполнять лист для получения книг не может никто. Дальше вывод напрашивается сам, зачем ходить в место, где тебе не подскажут, если в интернете тебе даже варианты предлагают. Если этот же студент ведет тему неправильно в поисковике, то ему все равно дадут доступ до той информации, которая ему нужна. Я не хочу агитировать студентов, но в городе Одессе только в библиотеке имени Горького нормальное обслуживание, а во всех других непонятно, что делают служащие в зале. Они беспорядочно ходят, а когда подходишь с вопросом, то вместо ответа получаешь каменное лицо библиотекаря со словами: «Вы, что не можете разобраться сами». Согласитесь после такой реплики, совсем пропадает желание прийти второй раз.
Так, что прежде чем говорить о том, что современная молодежь не ходит по – библиотеках, задумайтесь, как служащие встречают посетителей. Сейчас прогресс не стоит на месте, придумывая все новые носители информации более удобные, чем книги. То если не изменить систему обслуживания изнутри, то студенческая масса перестанет совсем обращаться к книгам!
2. Бюджетники – в библиотеки, а остальные без изменений.
«Наказание» за непосещение библиотеки – лишение стипендии. Именно такой метод борьбы с ленивыми студентами предлагает ректор Казанского педагогического университета – академик Снегирев Виктор Петрович. В своем выступлении он поднимает очень актуальные вопросы. Речь идет об интеллектуальном и моральном уровне сегодняшних студентов. Виктор Петрович уверен в том, что молодежь не читает книг, да и вообще, единственным ее интересом является пиво и развлечения. «Надо заставить студентов читать», – предлагает он и приводит достаточно весомые аргументы. Важно заметить, что делает он это грамотно, приводя данные о снижении количества посещений библиотеки.
Сначала можно подумать, что эта, вроде бы, радикальная мера достаточно неплоха и имеет свою силу. Но если задуматься – это, возможно, изменит внешнюю сторону проблемы, но никак не плод. Да, студенты, заинтересованные в получении стипендии, начнут ходить в библиотеки, но разве корень проблемы только в этом? Изначально говорится об уровне интеллекта, а метод «пойдете в библиотеку – сразу поумнеете» не лучший выход из этого положения.
Господин Снегирев, конечно, прав, но немного забыл о том, что каждый человек (а в нашем случае конкретно – студент) сам вправе выбирать себе увлечения, род деятельности и так далее.
Принуждения не смогут дать положительного результата. Академик не учитывает наш современный уровень жизни – ведь уже многие могут себе позволить скачать книги в Интернете и читать их на своих электронных книжках. Да, и еще один очень весомый контраргумент в сторону доклада академика – стипендии интересуют всего лишь студентов-бюджетников, а это не такой уж и большой процент от общего количества студентов. Так каким образом это нововведение способно повлиять на общий уровень интеллектуального развития?
Уровень грамотности зависит вовсе не от посещения библиотек, а интересы молодежи зависят не только от количества прочитанных книг. Корень этой проблемы лежит где-то в недрах системы образования, которой необходимы реформы, но только не совсем те, что нам предлагают (я говорю о внезапном и кратковременном решении отменить стипендии вообще или об отмене закрытия общежитий). Эта проблема все еще остается открытой, а нам, студентам, все-таки не хотелось бы, чтобы преподаватели приходили к выводу, что большая часть аудитории – случайные люди.
3. Стипендии – читающим!
Мечта каждого филолога – идеально грамотное общество без «политЕк» и «Фон Визеных», без «можИш_» и «будИш_» и прочего литературных извращений. Но как и любая другая мечта, она кажется призрачной и неисполнимой.
В своем выступлении академик Снегирев, ректор Казанского педагогического института имени Николая Лобачевского, связывает проблему безграмотности студентов с тем, что они «не читают книг». Поэтому предлагает кардинальные меры: отбирать стипендию у тех студентов, которые не посещают библиотеку определенное количество раз за семестр. С одной стороны, сохранение стипендии – отличный стимул для работы, а с другой – идея немного устаревшая. И относительно этого аспекта можно выделить некоторые моменты.
Первое «открытие Америки». Количество посещений библиотеки далеко не приравнивается к количеству прочитанных книг. Любой студент, взяв книгу на дом, может продержать ее «нужные» несколько дней и вернуть, не открыв ни разу. А проверку устраивать, естественно, никто не будет: во-первых, нужен персонал, который будет этим заниматься; во-вторых, персонал должен быть предельно начитанным (предпочтения студентов могут быть рассеяны от древнегреческих философов до футуристской фантастики); в-третьих, работу литературных ревизоров нужно оплачивать, что создает определенные трудности. С большим успехом можно ввести на всех курсах и специальностях обязательный предмет: «Литература всех времен и народов», а лучше вообще: «Чтение» – как в начальной школе.
Второе «открытие Америки». Мир технологий эволюционирует, а просторы Интернета с каждым днем все больше расширяют свои границы. Вследствие этого мы переживаем дигитализацию – перевод информации в цифровой формат, которая не обошла стороной и издание книг и журналов. Несколько нажатий клавиш, заветное «скачать» – и в вашем компьютере уже хранится целая библиотека: удобно, быстро, ёмко. Исключение составляет, пожалуй, только научная литература, которая слабо распространена в сети.
Также нельзя не отметить возрастающую популярность электронных книг: зрению они не вредят, а при весе 150-200 грамм вмещают тонну литературы. Кому не понравится подобный эквивалент университетских библиотек? Поэтому намного логичнее было бы предположить, что количество посетителей читального зала сократилось именно за счет людей читающих, которых как раз стимулировать нет никакой необходимости.
Третье «открытие Америки». Предложенное решение касается исключительно студентов-бюджетников. Остальных (а это большая часть) лишение стипендии не коснется, стимула не будет, соответственно и эффекта тоже.
Проблема безграмотности студентов кроется намного глубже, в корнях системы образования, допускающая поступление в вуз «грамотеев», которые и создают общую картину падения грамотности среди студенчества. А решить ее на уровне университета невозможно.
Завдання 3. Прочитайте коментар та створіть підзаголовки-аргументи
Еммануель Макрон: п’ять причин, чому він виграв
Ефект Еммануеля Макрона у французькій політиці можна порівняти із землетрусом.
Рік тому він був членом уряду за одного із найбільш непопулярних президентів в історії країни.
А сьогодні, у свої 39 років, він переміг на президентських виборах у боротьбі з системними кандидатами як справа, так і зліва, а тепер і з крайніми правими.
Підзаголовок №1
Безсумнівно, до перемоги Еммануеля Макрона привела доля.
Лідер президентських перегонів на старті, правоцентрист Франсуа Фійон, розгубив рейтинг через гучний скандал. А кандидат від соціалістів Бенуа Хамон, представник радикального крила цієї партії, виявився непотрібним в умовах, коли більшість виборців хотіла чогось іншого.
“Макрону дуже пощастило, він виявився в абсолютно несподіваній ситуації”, – зауважує Марк-Олів’є Падісе із паризького аналітичного центру Terra Nova.
Підзаголовок №2
Але одним везінням пояснити успіх Макрона важко.
У нього була можливість боротися за висунення від соціалістів. Але він зрозумів, що соціалісти кілька років були при владі, люди від них втомилися, партія втратила популярність, повернути її буде вкрай складно.
“Він зумів передбачити, що у нього буде шанс, коли ніхто інший це передбачити не міг”, – зазначає Падісе.
Макрон подивився на політичні рухи, що виникли в інших країнах Європи, такі як Podemos в Іспанії або “П’ять зірок” в Італії, і побачив, що аналогічної позасистемної політичної сили у Франції немає.
У квітні 2016 року він заснував свій рух En Marche! ( “Вперед”), який мав представляти сподівання електорату. Ще через чотири місяці Макрон залишив уряд Франсуа Олланда.
Підзаголовок №3
Рух Макрона будувався за тим самим принципом, що і кампанія Барака Обами на виборах 2008 року, говорить паризька журналістка Емілі Шултейс.
Його першою акцією став “Великий марш” для мобілізації недосвідчених, але повних ентузіазму активістів.
“Його штаб використовував алгоритми, які розробила політтехнологічна фірма, з якою вони працювали. Та ж фірма, до речі, на волонтерських засадах брала участь у кампанії Обами в 2008 році. Вони виділили округи та райони, які найкраще відображають соціальну структуру Франції. Потім вони відправили своїх людей, щоб обійти 300 тисяч квартир”, – розповідає Шултейс.
Волонтери Макрона не просто роздавали листівки. Вони провели 25 тисяч поглиблених інтерв’ю із виборцями по всій країні. Кожне тривало майже 15 хвилин. Результати інтерв’ю вносили в базу даних, яку використовували для визначення пріоритетів для агітації.
“Це була гігантська фокус-група, яка дозволила Макрону заміряти настрої у країні. Крім того, завдяки цьому у людей з’явився контакт із його рухом на ранній стадії, а волонтери набули досвіду агітації. Цей досвід став у нагоді їм цього року”, – пояснює Шултейс.
Підзаголовок №4
Політичний образ Макрона здається повним протиріччям.
З одного боку, він нібито “новачок” у політиці, з іншого боку, – протеже президента Олланда, який кілька років був міністром. З одного боку, він інвестиційний банкір, з іншого – лідер протестного руху. Він називає себе центристом і при цьому висуває радикальну програму скорочення держсектора.
Все це дало його суперниці у другому турі Марін Ле Пен масу аргументів, щоб викрити в ньому ставленика непопулярною політичної еліти, а зовсім не “новачка”, яким він себе позиціонував.
Однак опонентам так і не вдалося наклеїти на Макрона ярлик нового Олланда. Він зумів зберегти імідж, що привертає тих, хто зголоднів за чимось новим.
“У Франції переважають песимістичні настрої, десь навіть занадто песимістичні, а він прийшов із дуже оптимістичним і позитивним меседжем”, – зазначає Марк-Олів’є Падіс.
“Він молодий, сповнений енергії і пояснює, не що він зробить для Франції, а які можливості з’являтимуться у людей. І він єдиний, у кого такий меседж”, – додає Падіс.
Підзаголовок №5
На оптимістичному тлі Макрона меседж Марін Ле Пен сприймали негативно: проти імміграції, проти ЄС, проти системи.
Мітинги на підтримку Макрона проходили на яскраво освітлених стадіонах під акомпанемент поп-музики. На мітинги за Ле Пен, хоча і численні, збиралися протестувальники з пляшками і фаєрами. Багато поліції, темні трибуни, агресивна атмосфера.
Теледебати між кандидатами 3 травня були запеклими через образливі закиди з обох сторін.
Він звинувачував її в тому, що вона нагнітає атмосферу страху, що вона політична шарлатанка і схожа на свого батька-екстреміста.
Вона називала його маріонеткою соціалістів, небезпечним знаряддям світових фінансових груп і слухняним виконавцем усіх побажань Ангели Меркель.
Багато глядачів подивилися на це і задумалися: країна може прокинутися з новим ультраправим президентом, що несе дестабілізацію і не бажає працювати в інтересах усіх французів. І єдиний, хто може зупинити такого президента, – ось він, його звуть Еммануель Макрон.
Марін Ле Пен досить ефективно вела кампанію. Але її рейтинг повільно, але стабільно сповзав вниз. Ще минулого року її рейтинг сягав 30%, і ось – протягом двох тижнів вона двічі поступилася Макрону.
Завдання 4. Прочитайте коментарі, проаналізуйте ліди. Знайдіть тезу у кожному з коментарів. Яким чином теза проявлена у лідах та у заголовках?
1. «Викрадення Молдови» має стати важливим уроком для України
Журналісти, які прибули до столиці Киргизстану для висвітлення саміту Євразійського економічного союзу, не могли приховати свого подиву: поруч із прапорами країн-членів цього об’єднання несподівано з’явився прапор країни, яка не має до нього жодного стосунку – Республіки Молдови. Так організатори саміту відзначили прибуття до Бішкека президента Молдови Ігоря Додона.
Політик, який не приховує свого бажання відмовитися від угоди про асоціацію з Європейським союзом і домогтися приєднання Молдови до інтеграційних проектів Росії, домовився в Бішкеку про надання Молдові статусу спостерігача в Євразійському економічному союзі. З політичної – та й економічної – точки зору це рішення нічого не означає. Всі справжні рішення про приєднання Молдови до будь-яких нових союзів повинні ухвалюватися в парламенті та уряді. Однак, з точки зору пропаганди, Додон вже використовує рішення про надання статусу спостерігача в Євразійському союзі на повну котушку і стверджує, що реалізував мрію громадян Молдови, які віддали за нього свої голоси. Вже незабаром обіцянки приєднатися до Євразійського союзу можуть стати важливою частиною агітаційної кампанії перед можливим референдумом, який ініціював президент Молдови. Ну і, зрозуміло, перед парламентськими виборами. Громадян Молдови почнуть переконувати, що їхнє економічне благополуччя залежить від союзу з Москвою. А не настає це благополуччя тільки тому, що країна все ще не порвала з Європейським союзом і не приєдналася до Євразійського економічного союзу. Те, що обсяг торгівлі Молдови з ЄС і пострадянським простором давно вже не можна порівняти, навряд чи переконає прихильників Ігоря Додона. Проросійський політик експлуатує ностальгію частини громадян за радянським минулим і очевидні соціальні проблеми країни, в якій так і не завершені економічні реформи.
Ігор Додон піл час групового фотографування учасників саміту Євразійського економічного союзу (другий справа). Бішкек, 14 квітня 2017 року
«Викрадення Молдови» має стати важливим уроком для України. Розбіжності, які ми спостерігаємо в Євразійському економічному союзі – на саміті в Бішкеку вони проявилися знову – аж ніяк не заважають Кремлю використовувати цю організацію з пропагандистською метою. А політиків, які готові експлуатувати ностальгію і соціальні проблеми громадян, завжди можна знайти, було б бажання. Ігор Додон аж ніяк не завжди був вірним союзником Путіна. Більш того, саме його голос свого часу допоміг зберегти владу проєвропейським партіям і не допустити комуністичного реваншу. Але коли зменшилася популярність прихильників європейського вибору, настав зоряний час цього політика і проросійських сил.
В Україні може статися практично те ж саме. Прихильників союзу з Москвою аж ніяк не обов’язково буде шукати де-небудь в Партії регіонів – вони знайдуться і серед «демократичних партій», деякі лідери яких вже демонстрували незвичайну гнучкість при пошуку взаєморозуміння з Путіним. Донбас теж не стоятиме на заваді – як не є для Додона і його прихильників перешкодою Придністров’я. Все це – виключно питання часу.
Часу, який може бути згаяний.
Віталій Портніков, Радіо Свобода
2. Арестованы президент со своими подельниками. Непервоапрельская история
Суд постановил арестовать бывшего президента, и задержание произошло в эту пятницу. Причиной стало злоупотребление главой государства служебным положением, чтобы получать взятки от бизнесменов. Политический скандал разгорелся в октябре 2016 года, когда стало известно, что президент привлекал к участию государственных делах близких знакомых. Позже стало известно, что частные компании в обмен на поддержку властей переводили крупные суммы денег в фонды, созданные товарищем президента. От одной из крупнейших компаний такой фонд получили около 120 миллионов долларов. Дело закончилось импичментом и последующим арестом президента.
Эта история, которая могла легко стать описанием действительности для любого украинского лидера, не первоапрельская выдумка и не антиутопия. События происходят не просто при нашей жизни, а прямо сейчас, но не в Украине, а в Южной Корее. Пак Кын Хе, снятую с должности президента в результате импичмента, на этой неделе отправили в тюрьму следом за главой компании Samsung, платившей президентской подруге откаты.
Арест президента любого государства – это само по себе событие. Тем более в Южной Корее, которая является одним из мировых лидеров по уровню жизни, и тем более за связи с Samsung, продукцией которой пользуется вся планета.
Международная пресса смакует подробности содержания бывшего президента страны под стражей. Подъем в 6:30 утра. Отбой в 9 вечера. Единственное преимущество по сравнению с другими заключенными лишь в том, что душ у нее будет в смежной с камерой помещении, а не в самой камере размером 6,5 квадратных метров, как у остальных заключенных. Президент также будет иметь право на просмотр только одного телеканала в режиме записанных телепередач, которые позволены Министерством юстиции Южной Кореи. Предоставленное питание будет включать блюда на 2,5 тысячи калорий в день. В день ареста ей должны были подать ланч из риса, традиционных корейских квашеных овощей кимчи и водорослей – все вместе стоимостью 1 доллар 30 центов в пересчете с корейских вон. Никаких привилегий по сравнению с простыми заключенными у павшего корейского лидера не будет.
Преступление, которое инкриминируют корейскому президенту, по украинским меркам является повседневной обыденностью. Оно созвучно с десятками схем в исполнении окружения Петра Порошенко. Например, со схемой “Роттердам плюс”, когда связанная с Порошенко компания ICU скупила ценные бумаги и долги энергокомпании Ахметова ДТЭК, а затем подконтрольный Порошенко государственный регулятор (возглавляемый бывшим сотрудником “Рошен” и ICU) ввел новый принцип учета стоимости угля в тарифах на электроэнергию. В результате, котировки ДТЭК выросли в два раза, что в два раза сделало богаче совладельцев ДТЭК – но теперь уже не только Ахметова, но и Порошенко. Чем не повод для расследования года?
Правда, есть одно “но” – в Украине нет закона для запуска процедуры импичмента. Потому что никто из обитателей Банковой не хочет повторять судьбу корейского президента, а народ интересуется политикой только раз в пять лет. Но тогда не нужно сетовать на судьбу и удивляться, почему корейцы по уровню жизни входит в топ-20 мира и он своим небезразличием, уличными протестами по-сути подписал приговор арестованному нынче президенту.
Мы с коллегами-депутатами каждый вторник собираем под Радой митинги с требованием принять необходимые законы – о выборах, об импичменте, о запрете рекламы на выборах, об антикоррупционных судах. Это борьба в длинную, но мы понимаем, что без давления людей Порошенко и его марионеточное большинство никогда не изменят правила игры. Поэтому, если мы хотим жить в честной стране, надо готовиться к уличным протестам.
Сергей Лещенко, Українська правда
Завдання 5. Залікове. За прикладом коментаря із завдання 3 напишіть власний коментар на вигадану тему. У коментарі обов’язково використати статистичні дані (із відповідним посиланням), відсилку до минулої новини, думку експерта (записану студентом власноруч)
Одеська міська рада закрила центр міста для проїзду автомобілів, пересуватися центром можна тільки на електротранспорті
Міністерство освіти та науки України скасувало вступні іспити до вишів, зараховувати студентів на навчання будуть за результатами першої сесії
Рішенням Вченої ради університету сесія скасовується, усі іспити та заліки виставляються на основі отриманих балів протягом семестру