Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Декілька теплих спогадів про першого декана факультету

Олександр Васильович Александров, перший декан факультету журналістики, реклами та видавничої справи, пішов із життя 6 лютого 2018 у віці 71 року. Філософське ставлення професора до життя та викладацької справи, традицію відзначати Старий Новий рік разом з випускниками та слова, які так і не були сказані, пригадали колеги та студенти Олександра Васильовича.

«Журналісти – саме вони допомагають людям віднайти своє місце у світі», – з цих слів Олександра Васильовича розпочалася моя особиста історія на факультеті журналістики, і ці слова жили в моєму серці та пам`яті всі роки навчання, від самого старту до сьогодення.

Спогади студентки факультету журналістики, реклами та видавничої справи Маленкової Євгенії:

“Ми тоді ще тільки вступили до університету, 1-ий курс… Пам’ятаю, як нас усіх зібрали в одній аудиторії, багато студентів готувалися перед вступом, відвідували всілякі курси, плюс всі, зрозуміло, дивилися новини. Але про те, що значить бути журналістом насправді, ми ще не знали нічого.

Олександр Васильович у той день довго з нами розмовлявНаскільки важливою є журналістика, яку владу має інформація, та чого нас навчатимуть – здавалося б, це лише формальність, звичайне вступне слово, але ні. У той день ми відчули себе затишно як вдома, було так по-сімейному тепло. І ніби говорив Олександр Васильович не з цілим курсом, а з кожним з нас особисто. Ті слова стали підтримкою, необхідним настроєм для навчання, завдали нам курс. А такий незвіданий раніше факультет журналістики перестав бути чужим.”

Олександр Васильович Александров з власного досвіду чудово знав, як важливо правильно визначити свій напрямок у житті, зрозуміти, чому хочеш навчатися. Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри журналістики, він пройшов неабиякий шлях до усвідомлення, що саме має стати справою його життя, а що залишитися лише примхою юності.

«На час закінчення школи майбутнє видавалось красивим, але конкретної мети у мене не було… Світ бачився якимось романтично розмитим», – писав Олександ Васильович у автобіографії.

Три спроби вступити до університету: напрям фізика, напрям історія і нарешті філологія – рішення, до якого Олександр Васильович дійшов уже після служби в армії. Пізніше, у зрілому віці у своїй автобіографії професор відзначатиме, що ніде і ніколи не розлучався з книгою.

“Він ні разу не брав із собою жодних нотаток, але міг принести книгу, щоб почитати її нам. Олександр Васильович любив читання. Підчас модулів, коли інші викладачі ходили аудиторією чи гортали щось у своїх смартфонах, він завжди тримав у руках книгу, – пригадує Євгенія, – та і взагалі був людиною мислячою, допитливою. Складалося таке враження, ніби він завжди знаходився в роздумах.”

Часи студентства й подальша наукова кар`єра назавжди пов`язали життя Олександра Васильовича з університетом. Шлях, що і складав усе його свідоме життя, не був коротким чи легким: спочатку лаборант, далі асистент, аспірантура й докторантура, а разом 25 років роботи на кафедрі російської літератури. Докторську дисертацію він почав писати, пропрацювавши декілька років заступником декана філологічного факультету, але дослідження поетики романів Лермонтова не дало потрібних результатів, тому Олександр Васильович почав шукати інший шлях, свій, так само завзято, як і в будь-який момент свого життя. Його увагу привернула релігійна література, житія святих.

У той же час за дорученням ректора Олександр Васильович мав ліцензувати нові спеціальності: видавничу справу та журналістику. Вдалося. Уже 1999 року було набрано перших студентів, і з того часу професор став завідувачем кафедри новітньої літератури та журналістики (так вона спочатку називалася). Хоч подолання розриву між минулим давньоруських текстів та сучасним журналістики зайняло декілька років, але професор таки визначив для себе єдину для обох напрямків рису: комунікація завжди є спробою людини уточнити власне уявлення про світ та ідентифікувати себе по відношенню до нього.

Але саме усвідомлення всієї багатогранності викладацької ролі, прагнення бути не лише науковцем, а й певним дороговказом для своїх студентів – ось та надважлива риса Олександра Васильовича, що не залишилася без відгуку у спогадах студентів.

Спогади кандидата наук із соціальних комунікацій Катерини Валькової:

“Уже з другого курсу Олександр Васильович був моїм науковим керівником. Ми разом з ним писали дисертацію, разом закохалися у подорожній нарис «Одноповерхова Америка». Останні роки я могла спілкуватися з професором і вранці, і вночі. З ним усе страшне ставало спокійнішим.

Найцінніше, що професор Олександр Васильович не поводив себе як керівник, не окреслював якихось кордонів. До студентів він незмінно був уважним та чуйним, а до його кабінету у будь-який момент можна було зайти за порадою чи просто поспілкуватися.  

Пригадую, як на святкування 15-річчя кафедри ми хотіли поєднати дві визначні дати (День заснування збігався з Днем визволенням Одеси). Вирішили зробити все у воєнному стилі. Ми поїхали на кіностудію, взяли костюми, переписали тексти військових пісень і написали величезний сценарій… Тоді Олександр Васильович сказав, що підтримає будь-яку нашу ідею, бо завжди надавав багато свободи для самореалізації та втілення наших задумів чи планів. Я йому за це безмежно вдячна. Це свято – один із найяскравіших моїх спогадів.”

Пригадує випускниця факультету журналістики, реклами та видавничої справи Наталія Кічук-Пекаровська:

“Перше, що у пам`яті про Олександра Васильовича – блиск його очей, коли студенти відстоювали свою точку зору,  він радів цьому, а його погляд ставав таким янтарно-теплим. Навіть після закінчення навчання до університету та до професора хотілося повертатися, приходити на День народження кафедри, а потім уже й факультету. Тому якось на Старий Новий рік я та інші випускники завітали в гості до Олександра Васильовича та його дружини Надії В`ячеславівни. З того часу це стало нашою маленькою традицією, яка відкрила професора Александрова у новому світлі. Він цікавився нашими справами, захоплювався успіхами, давав поради. Ми говорили про все на світі, сперечалися чи жартували… цих зустрічей так гостро не вистачає.”

Спогади студентки факультету журналістики, реклами та видавничої справи Дани Мітанової:

“Олександр Васильович зробив усе можливе, щоб ми відчували себе колегами. Став більше з нами ділитися та радитися. У нього були такі великі плани на магістратуру. Задум розробити нову теорію публіцистики, але все частіше й частіше професор став скаржитися на здоров`я…

Це були канікули, я мала під`їхати до Олександра Васильовича за консультацією з написання диплома і вже збиралася йому дзвонити, але у той момент мені написали, що він помер… це шок, від якого оговтатися важко досі…”

Професор був сімейним чоловіком. Часто ділився зі студентами життєвим досвідом, з теплом та ніжністю щоразу згадував дружину Надію В`ячеславівну. Мав двох доньок. А онука й онучку вважав своєю найбільшою гордість.

Спогади Катерини Валькової:

“Онук й онучка Олександра Васильовича співають у дитячому хорі «Перлина Одеси» уже не один рік, незмінним керівником якого майже 35 років є Гарбус Лариса Валентинівна. Професор хотів, щоб я запросила її стати героїнею моєї програми «Сильный пол». Я довго намагалася домовитися про інтерв`ю, у неї гастролі, у мене робота… Коли все ж таки вдалося, відразу не хотіла говорити, думала, почекаю поки запишемо випуск і вже тоді скажу. У четвер програма мала вийти в ефір, і вже у вівторок я лягала з думкою, що ось-ось я порадую Олександра Васильовича, скажу, що виконала його прохання… у середу мені стало відомо, що Олександра Васильовича більше з нами немає….”

Спогади доцента, кандидата філологічних наук Євгена Джиджори:

“Під особливо вдумливий настрій, коли на нас очікували якісь пeрeвірки, акрeдитаціі, ліцeнзування і треба було багато працювати, Олександр Васильович підбадьорював улюблeною філософською притчeю (принаймні, я її чув від нього тричі):

“Жив один єврeй. Мав справу, що приносила нeпоганий прибуток. Мав хорошу щасливу родину, дружину та дітeй. І прийшов цeй єврeй до равіна та запитує, як йому далі жити, аджe він вжe всe має, що хотів. Равін йому відповідає: сину мій, напиши собі одну фразу на дощeчці і прибий цю дощeчку пeрeд вхідними двeрима. Коли ти і твоя родина заходитимить додому, будуть бачити ці слова і думатимуть про них. І якщо ви пeрeйдeтe в інший більший будинок, нe забудь про цю дощeчку. А слова такі: нe завжди так будe!

Єврeй так і зробив. Прибив дощeчку і кожного дня всі читали цю фразу, коли повeрталися додому.

Шли роки. Ситуація у світі змінилась. Родина єврeя почала бідувати. Довeлося продати будинок, позбулися прибуткової справи, діти часто нe мали що їсти. І дружина почала розпитувати чоловіка, як їм далі жити? А єврeй відповідає: ви пам’ятаєтe, які слова ми завжди читали, коли повeрталися додому? Нe завжди так будe! Тож якщо ми пeрeжили щасливий пeріод, ми маємо пeрeжити і цeй. І Бог нам допоможe.”

Олександр Васильович бажав, щоб ми ставилися до випробувань так само по-філософськи.”

Сандакова Наталія

Поділитися:
Share on facebook
Facebook
Share on twitter
Twitter
Share on pinterest
Pinterest

Логотипи студентських редакцій:

Соціальні мережі
Інші публікації

Знайомство з факультетом журналістики, реклами та видавничої справи в онлайн-форматі

Є така весняна традиція на факультеті журналістики, реклами та видавничої справи – запрошувати на зустріч абітурієнтів. От і цього разу 27 березня 2021 року відбувся День відкритих дверей, щоправда, в онлайн-форматі на платформі Zoom. У зустрічі взяли участь декан факультету Олена Андріївна Іванова, заступник декана з навчальної роботи Інна Валеріївна Лакомська, старші викладачі Сергій Володимирович Азєєв та Аліна Олегівна Червінчук.

Факультет журналістики, реклами та видавничої справи Одеського національного університету імені І. І. Мечникова оголошує про проведення конкурсу студентських журналістських робіт на тему «Права людини в медіа: від розуміння до змін»

До участі у конкурсі запрошуються студенти І, ІІ, ІІІ та ІV курсів факультету журналістики, реклами та видавничої справи ОНУ імені І.І. Мечникова, які створюють власний

Студентські газети – результат колективної роботи майбутніх журналістів

На факультеті журналістики, реклами та видавничої справи викладають дисципліну, що направлена на відточення студентами практичних навичок володіння словом, – журналістську майстерність. На цих заняттях студенти

Осінь по-карпатськи

Карпати – багата культурна історія, збирання ягід та грибів, катання на лижах і сноуборді, риболовля, купання в гірських річках і просто естетична насолода краєвидами. Ми