Зазвичай відчуття безпеки та захищеності діти шукають у своїх батьків. Головні запитання та головні проблеми: як спілкуватися з дітьми? Як пояснювати чому сьогодні вони повинні сидіти в підвалі? Чому цього року не ходитимуть до школи? Як відповідати на запитання «Мамо, чому тато не приїхав на мій день народження?».
Олена Галашова – психологиня, яка на наше прохання погодилася дати інтерв’ю та декілька порад про те, як правильно розмовляти з дітьми під час вибухів та коректно відповідати на їх запитання.
– Як пояснити маленькій дитині, що в нашій країні війна. І чи варто це взагалі робити?
–З дітьми треба говорити про війну. Вона почалася вже давно, і так чи інакше, діти дізнаються про цю ситуацію від різних осіб. Чужа для дитини людина не завжди дбатиме про її психологічний стан після того, як вона дізнається про війну. Тому краще, якщо це буде близька людина, якій дитина довіряє. Тоді своїм станом та словами цей близький може дати дитині підтримку, у такій складній ситуації. Важливий принцип – говорити дитині те, що може сприймати й такими словами, які йому зрозумілі. Як саме пояснювати залежить від віку дитини, від його стану здоров’я, бо є діти з особливостями серцево-судинної, нервової системи, враховуйте це, чутливості нервової системи (і здорова дитина може бути особливо чутливою), минулого досвіду, наприклад:чи були у дитини значні втрати, розлучення батьків, чи бачив він смерті і як на них реагував тощо. Намагайтеся не ставити перед дітьми складних етичних завдань. Дитячий та підлітковий вік потребують ясності, інакше світ стає дуже страшним і фантазії можуть домальовувати все те, що не сказав дорослий. Визначте чітко для себе, як ви хочете сформулювати для дитини, що відбувається, і тільки потім говорите. Дуже важливо донести дитині головну ідею: «Я з тобою, робитиму все, щоб тебе/нас захистити». Не брехати дитині, не давати помилкових обіцянок про терміни, про те, що все буде так, як ми хочемо. Але пообіцяти бути поряд та захищати – це важливо. Якщо дитина боїться і плаче, намагайтеся просто обіймати її, давати їй тепло, розмовляти з нею якомога повільніше і спокійно. Діти синхронізуються з дорослими, але коли їм важко себе заспокоїти, дорослі можуть використовувати спокійні співи, ритмічні звуки, знайомі вірші, слова, жарти, які зазвичай дитину заспокоюють. Якщо ви вірите в Бога, то розмовляйте про це з дітьми. У релігії є багато, що дає втіху та надію.
– Коли ми чуємо вибухи, як говорити в стресову хвилину? Яку пораду ви дасте ?
– Дітей важливо заздалегідь вчити як поводитися під час тривоги та вибухів. Не просто говорити про це, а відпрацьовувати механічні навички, щоб це стало автоматичною реакцією. І тоді під час вибухів дорослий просто, наскільки здатний спокійним та твердим голосом, каже зрозумілі команди та промовляє те, що відбувається для дитини: «Починаються вибухи, ми йдемо в укриття, мама поряд, зараз я з тобою, зробимо все для безпеки». Дитина повинна точно знати, де знаходиться, куди можна піти у разі небезпеки. Добре, якщо у дитини є якийсь свій оберіг чи улюблена іграшка, яку вона може брати з собою і тримати в руках, або носити на тілі. Це стабілізуватиме її стан під час паніки. Браслет, намисто, ланцюжок, хрестик або будь-який інший символ захисту для дорослих і дітей.
– Як діяти батькам у стресовій для дитини ситуації, щоб це не скінчилося моральною травмою?
– Перше треба розуміти, що є різні типи людей. Для когось травмою буде втрата монетки у дитинстві, а хтось зможе перенести війну та вийти відносно не травмованим. При цьому ми не повинні зараз будувати ілюзій, що дитина, яка переживає всі жахи війни, може залишитися, так кажучи, «не зачепленою» цими подіями. Скільки б їй не було, розуміє вона, що відбувається чи ні, чи може він про це сказати? ЇЇ психіка перебуває у просторі, наповненому страхом, невизначеністю, болем та жахом того, що коїться. І в цьому сенсі нам треба налаштуватись на тривале відновлення. Усім: і дорослим, і дітям буде потрібен час для того, щоб пережити все це, і якимось чином зробити з цього частину своєї історії, щоб йти далі. Що ми можемо робити вже зараз? Це бути з дитиною, мати з нею контакт, обіймати її, допомагати їй промовляти те, що відбувається з нею – просто слухати її. Все, що каже дитина допомагає їй оброблювати її психічні процеси, просто слухайте та ставте питання, відповідайте на запитання, якщо вони виникають. Дуже важливо, щоб це НЕ накопичувалося всередині, щоб ці переживання були розділені з кимось, щоб дитина відчувала, що в неї є підтримка та захист, нехай навіть не глобально, а тільки від батьків, але цього вже для дитини буде достатньо зараз.
– Чи можна дитині нав’язувати ворожі та агресивні настрої у бік ворога?
– Дітьми дуже легко керувати, їх не складно налаштувати на якісь емоції. На мою думку, дітям важливо навчитися любити це життя, бачити в ньому хороші стосунки, любов, співчуття, турботу, саме те, що ви проявлятимете поряд з ними і по відношенню до них навіть під час війни. Тоді ця людина в майбутньому матиме волю до життя і відчуття, що в житті є місце радості. Справа в тому, що дитяча психіка дуже пластична, вона нагадує не застиглу глину. І те, як зараз з нею поводитимуться, впливає на подальші події. Нав’язувати дитині агресію та ворожість може здаватися цілком розумним та природним у цій ситуації. Адже всі повинні чітко розуміти, хто ворог, щоб у потрібний момент рятуватися. Зрозумійте, що підігрівати дитину настроями дорослих – це передчасно, так як на відміну від дорослих, дитина нічого не може вдіяти з цією агресією. А те, що вона як дитина може зробити – може нашкодити і їй, і оточуючим. Таким чином відчуття ворожості залишиться, але й відчуття безсилля та безпорадності піде за ними слідом.
– Чи можна дивитися при дитині новини чи краще утриматися?
– Краще утриматись. Не кожен дорослий може обдумати та прийняти те, що зараз пишуть у новинах, що говорити про дітей. Вони будуть бачити ваші реакції та зчитувати ваші настрої. Навіть без слів.
– Як правильно вивести дитину із шокового стану після почутих вибухів?
– Перша допомога в таких випадках полягає в тому, щоб дати людині відчути тілесну безпеку, повернути відчуття тіла. Обійняти, погладити, дати попити води, краще теплої, або теплий солодкий чай, якщо є можливість – укутати у щось, щоб тіло відчуло багато тепла. Спокійно розмовляти поряд, без різких звуків. Називати те, що відбувалося словами, приблизно: «Ти злякався, наразі плачеш, були сильні вибухи, було галасливо. Мама/тато/бабуся поряд, ми разом. Все вже закінчилося, ми зараз сидимо тут, поки ти не зможеш піти зі мною/нам треба піти звідси, я візьму тебе на руки», – намагайтеся просто все промовляти наскільки можна спокійним тоном. Але якщо ви відчуваєте, що самі не спокійні, що цілком природно, це теж називайте: «Мама злякалася, їй теж було страшно, як і тобі, я зараз теж плачу, як і ти, але ми разом, ми поруч». Не чекайте, що все відбувається одразу, дайте час. У стані шоку люди, зазвичай, завмирають, але якщо є реакція істерики, або якщо є ридання, плач, дайте їй вийти, давайте пити, обіймайте.
Яна Вигоняйло
Редакція «Bazar»
Фото: gordonua, Adobe stock