“У мене вже більше як рік немає ТБ і мені норм», – так би я почала цей текст, якщо б він був для соціальної мережі, але тут я почну його з того, що мене звати Дарія, мені 20 років і я сама обираю що мені дивитись”.
Цитата, хоча й дуже сумнівна, але в даних умовах вірна. І в тексті цьому, до речі, мова піде про телебачення.
Критикувати ТБ зараз — штука нехитра. Треба його хоча б раз подивитись і можна говорити про цей раз наступні 12 місяців, саме тому вже понад рік я живу без телевізора. Стверджувати, що телевізор — зайва річ, я не буду, адже, як «красота в глазах смотрящего», так само і потребу в чомусь кожен сам для себе і вирішує. Але, важко заперечувати, що такі явища, як ТБ, будуються за параболою: щось винаходять, це не розуміють, це лають, згодом трохи розуміють, ще пізніше — цьому, новому, вже радіють, потім найвища точка — це вбачають життєво необхідним приладом, потім винаходять щось нове та цікаве і парабола знов повзе донизу. Зараз телебачення повзе донизу, але все ще не доповзає до «point of no return». Є тільки одне телебачення, що повзе до цієї точки швидше, аніж усе світове разом — українське (читати «телебачення майже усіх країн СНД»). Як мені не прикро це говорити, але, на жаль, така альтернатива ТБ, як Інтернет, для українського простору життєво необхідна. Якщо б не було Youtube’а, як останнього «оплота» адекватності, то все було б гірше нікуди.
Дуже важко обрати який шедевр українського ТБ критикувати: чи то «Холостяка», чи «Топ-моделей», а там ще й «Кохана, ми вбиваємо дітей», «4 весілля», «Битва екстрасенсів», «Україна має талант» і все те, що, як нам здавалося, вже мало б померти. Та, на жаль, «то, что мертво — умереть не может».
Наразі, для мене виявилося дуже важким заняттям критикувати лише один телевізійний продукт, тоді як критикувати треба масу, разом із модифікацією самого явища, тому створимо гібрида-уособлення і його вже будемо препарувати.
Нехай воно буде «Кохана, ми вбиваємо ТБ». Акцент буде зроблений на телешоу, адже вони й досі залишаються найбільш популярним продуктом вітчизняного ТБ, тому й трьома слонами/китами, на яких буде стояти наше бідолашне страхіття, будуть саме вони. Нехай то будуть «Битва екстрасенсів», «Говорить Україна» та «Холостяк», а соусом до них будуть вечірні новини на регіональних каналах та «наша улюблена» реклама. Ось ви приходите додому, витираєте мікрофібровою ганчірочкою ваш телевізор, що так давно стояв без діла і вмикаєте його, а там…
Він, такий увесь гарний, бородатий, імпозантний, успішний володар титулу «Містер-Шмістер 2028 села Малий Париж Запорізького району» та директор трьох салонів краси під назвою «Вікторія» дарує їй розу, а на задньому плані феєрверки, оплески та все таке інше, а на передньому плані — те, як він її обирав, ту, свою єдину. Диктор розповідає про те, як депутат Пупкин побудував стадіон на місці дитячого садку і чому це добре, а картинка йде і ми бачимо, як наш герой цілий місяць з-поміж двадцяти трьох інших обирав, але саме її обрав! І що три з тих двадцяти двох вагітні — то все вже неважливо, важливо тільки, що далі вони заходять у студію, де на м’яких червоних диванах скаче і волає жінка, що «без неї, без неї», «а як собака, а як діти» і що він, і хто він, і куди… Наш імпозантний і бородатий показує публіці свою обраницю — оплески, феєрверки, двоє з трьох тих вагітних у залі й аплодують разом з усіма, а жінка його нарешті розповідає, як він без неї подав заяву на «Холостяка» і як пішов, а її з п‘ятьма дітьми залишив, усі салони на свою матір переписавши, а матір його сидить на сусідньому диванчику у трьох шубах посеред червня місяця і посміхається, «сама винувата» говорить. Диктор говорить, що на сході вирубали цілий заповідник під дачу депутата, але «зелені» лежать на тому місці та будувати не дають, тому надія є. Камера знов на жінці та вона все питає «чому так і хто винуватий?». Тоді шлють її до мага у сьомому поколінні та двадцятому коліні Анастасія Черепкова, того, що з самого Ющенка порчу знімав, аби дізналася вона, хто того імпозантного і бородатого з сім’ї забрав. І каже диктор, що чупакабру на Чернігівщині пролітала і що лице Путіна у неї було, а потім слово Анастасію дає, каже Анастасій, що вів усіх їх чорт! Кінець передачі та подяки.
Не знаю, чи то буде воно смішно, чи сумно, але, що найстрашніше — воно все було і зараз є, хоча й сподіваюся, що не буде. Це і є синергія його, що українці бачать на телебаченні, адже саме такі «веселощі» крутять у прайм-тайм і саме ними збирають найбільшу кількість публіки. Сподіваюся, що це не вічний двигун абсурду і що коло розірветься — або люди перестануть дивитися, або інші люди перестануть це робити.
У чому ж провина телебачення і де ж воно зійшло з правильної доріжки? Чи це проблема вибору, чи проблема у його відсутності? Чим кращі альтернативні методи (читати «Інтернет»). Звісно, ми самі обираємо, що дивитись і на телевізорі, але сутність уся в низці варіантів, їх кількості та варіативності тематик.
Істина — вона в нас самих і нашому сприйнятті. Ситуацію, що склалася на сьогодні з боротьбою ТБ проти Інтернету можна легко пояснити на піцах. Телебачення для нас — замовити готову піцу із вже знайомого кафе/сайту. Меню ти вже знаєш, тому натискаєш на кнопку і говориш, яка з готових варіацій тобі підходить сьогодні найбільш: з ананасами та куркою, а, може, зовсім без м’яса, чи то краще з морепродуктами, або ж класична Маргарита… А ось відео на Youtube’і – приготувати власну піцу, із готового коржа і коли все потрібне є вдома. Так буде цікавіше, можливо, смачніше, в цій піці буде тільки те, що тобі подобається, але для цього треба зробити певні, хоча й такі малі зусилля.
Все залежить від того, що ви шукаєте: безкінечну низку варіантів або декілька готових пропозицій. Наразі той самий YouTube, як і телевізор, одразу ж пропонує вам готовий спектр варіантів, але, окрім них, він має ще стільки «варіацій на тему». І хоча він і пропонує щось таке ж безглузде, як і українські телешоу — він завжди має альтернативу.
Напевне, це і є найкращим виходом із ситуації — вміти балансувати.
Дар’я Мусагалієва