Сучасний медіапростір усе стрімкіше розвивається, а неправдива та спаплюжена інформація динамічно йдуть нога в ногу та стають справжньою проблемою. Хоча дезінформація не є новим явищем, натомість епоха цифрових технологій розширила її охоплення. Наслідки мають серйозний вплив на громадську думку, політичний дискурс і навіть здоров’я населення. Отож, ми поспілкувалися з Антоном Разіним, журналістом та фактчекером відеожурналу «Ікла», аби краще зрозуміти цю проблему та способи боротьби з нею.
Оцінка ситуації
Розвиток соціальних медіа та цифрових платформ стрімко революціонізував спосіб споживання інформації. На жаль, ця трансформація також полегшила швидке поширення неправдивого або оманливого вмісту. Якщо брати до уваги світовий медіапростір, то він у shambles («хаос», «безлад», — ред.). Ситуація відверто жахлива, особливо якщо говорити про соціальні мережі. Твіттер, який є найбільшою платформою для поширення новин, з недавніх часів перетворилося на розсадник дезінформації. Кампанії з дезінформації, які часто підживлюються політичними чи економічними інтересами, спрямовані на обман та маніпулювання громадською думкою. Український медіапростір має численні вади. Чого вартий один лише «Єдиний марафон». Особливо часто в нашому медіа поширюється дезінформація, яка каже громадянам те, що вона хоче почути, тобто замість дійсної інформації й фактів, поширюють не цілком достовірну інформацію. Більш серйозною дезінформацією є брехня від посадових осіб, як це було з командуванням медичними військами та їх тезою про «золоту годину», яка з реальністю не мала нічого спільного.
У нинішній час, період військових дій, найбільш важливим є принцип перевірки інформації, бо всі матеріали мають бути підтверджені фактами, а не бути суб’єктивною думкою чи заграванням із глядачем.
Наразі соцмережі — основні платформи для поширення дезінформації, оскільки будь-який інфопривід найбільш активно циркулює якраз у соціальних мережах. Цифрові платформи мають вірусний характер обміну інформацією, а це означає, що неправдива інформація легко може охопити широку авдиторію за лічені хвилини. Це призводить до того, що користувачі наражаються на вміст, який підкріплює їхні погляди. Таким чином цей контент робить їх сприйнятливими до упередженого підтвердження та дезінформації.
Використання анонімних джерел у журналістиці, особливо у воєнний час, є практикою, до якої слід підходити з особливою обережністю та етичними міркуваннями. Збереження довіри громадськості та забезпечення достовірної звітності є найважливішими. Анонімність має бути останнім засобом, який використовується лише тоді, коли інформація становить життєво важливий суспільний інтерес і не може бути отримана іншими способами, тобто, коли існує істотна загроза безпеці джерела чи засобам існування, якщо його особу буде розкрито. Першочергово, журналісти повинні самостійно перевіряти інформацію, надану анонімними джерелами, принаймні двома іншими джерелами, й що вагоміша претензія, то вищим має бути стандарт перевірки. Якщо ж говорити про новинні медіа, то вони мають бути прозорими перед своєю аудиторією стосовно надання анонімності. АЛЕ не треба зловживати використанням таких «прихованих» інформаторів, адже покладаючись на кілька анонімних джерел для одного матеріалу, ви можете посилити сприйняття упередженості або маніпуляції. Іще важливий момент: варто переконатися, що інформація, надана з анонімних джерел, справді відповідає суспільним інтересам, не можна публікувати лише заради її сенсаційної чи розважальної цінності.
Захистити джерело та забезпечити суспільство точною й достовірною інформацією — делікатний етичний виклик у журналістиці, особливо під час війни.
Журналістські контрзаходи
Журналісти відіграють вирішальну роль у перевірці фактів й одночасно у розвінчанні неправдивої інформації. Медійники повинні бути чесними щодо своїх джерел і методів, коли допомагають суспільству відррізняти достовірні повідомлення від упередженого або оманливого контенту. При цьому фахівці медіасфери мають сприяти медіаграмотності, навчати громадськість критично оцінювати джерела інформації та виявляти дезінформацію. Це дає можливість людям стати розбірливими споживачами новин.
Про перспективи
Журналістська етика нерозривно пов’язана з еволюцією медіа, бо з розвитком технологій виникають нові виклики для журналістів, які повинні адаптуватися, щоб зберегти свою відданість правді, точності та чесності. Мається на увазі бути більш відкритими щодо журналістського процесу. Як збирали та перевіряли інформацію? Така прозорість формує довіру авдиторії. Краудсорсинг (передача певних виробничих функцій невизначеному колу осіб, — ред.) — хороший спосіб для перевірки інформації та розвінчання фейкових новин. Такий спільний підхід міг би підвищити підзвітність та об’єктивність. Не треба й забувати про розуміння різноманітних культур, поглядів і контекстів, аби навчитися уникати ненавмисного поширення дезінформації чи зміцнення стереотипів».
Майбутнє журналістської етики в контексті дезінформації та фейкових новин вимагатиме адаптивності, пильності та відданості основним принципам журналістики. Це будуть такі зміни, де традиційні цінності підтримуються, а нові інструменти та стратегії розробляються для протистояння викликам. Зосереджуючись на перевірці фактів і активному залученні громадськості, журналісти будуть і надалі залишатися оплотом проти дезінформації в нашому цифровому світі.
Наталія Сатанівська,
пресслужба факультету