… Знайте, для мене
Гумор звучить, як пісня Грін Дей «Misery».
Ось прямо як збираюсь пошуткувати
Чи використати іронію, сарказм
Одразу чую її ноти.
Особливо, мені здається, значення гумору передають рядки:
«And we’re gonna get high, high, high
When we’re low, low, low
The fire burns for better days»
Ми піднімемося високо-високо
Коли ми у самому низі
Бо вогонь горить в очікуванні для кращих днів
Так, ця пісня взагалі-то про наркотичну залежність, але її опис іронії життя ідеальний. А що є гумор? Як раз таки опис іронії життя.
То до чого це ми? Гумор — то є один із механізмів подолання та прийняття дійсності у важкі часи/часи незадоволення якимось явищем. А також — одним з засобів привертання уваги до певної теми. Шуткувати можна про що завгодно — проблеми існують в усіх сферах нашого існування, від пошуку другої шкарпетки до глобального потепління. Широке поле вибору, на якому є де розігнатися. Але як же без але.
Як життєві ситуації у кожного різні, так і видів гумору безліч. І теми, які можуть висвітлюватися, також найрізноманітніші. Легкі жарти, абсурд, проблеми, невдоволення, сексизм, расизм, травми, жарти про смерть і насилля — від атмосферного до не зовсім етичного, чи навіть до «улюбленого» чорного гумору. Цей вічний дискурс на тему табу та тригерів у гуморі. Чи може людина шуткувати на будь-які теми, та чи правильно це? А також нова культура жартів в нашій країні про війну. Давайте роздивимося ці теми.
Якби-то жахливо не звучало, але факт залишається фактом — з початком повномасштабного вторгнення «гуморний простір» нашої країни перетерпів величезний бум. Не тільки закостінілі КВН та «магнати» гумору нарешті звільнили простір молодим українським гумористам, свободі та новим жанрам, але й спровадили найболючішою темою — «війною під дверима». Чи правильно шуткувати про війну чи краще абстрагуватися жартами на інші теми, щоб хоч трохи ментально відпочити? Наша відповідь — дотримання золотої середини між цими поняттями.
Про війну, яке б це формулювання не було обурливе, шуткувати треба. Чому? Бо, по-перше, дія гумору. Що робить гумор з темою, яка в нього попадає? Відповідь: спочатку загострює, а потім пом’якшує. Але, є різний ступінь загострення. Тобто, якщо до теми треба привернути увагу суспільства для розв’язання важливих проблем — до прикладу, довге надання нам зброї від певних країн — ми шуткуємо про це жорстко. Аби викликати реакцію «іронічної агресії», яка, своєю чергою, (бо гнів — то найпотужніший двигун) породжує дію — більше постів про це, більше розмов, більше «заохочення» й висвітлення. І цей «трюк» стосується не тільки тем, пов’язаних з війною, а будь-яких гострих тем. Темношкірий стендапер прийде до змішаної аудиторії аби жартувати на теми расизму, який би «дієтичний» не був би його гумор; азіатський стендапер буде шуткувати на тему стереотипів щодо азіатів, вегетаріанець буде шуткувати на тему агресивності (при чому тут інтерпретувати можна по-різному також, і щодо себе, і щодо інших) та інше. І ця штука працює так — той, хто причетний до теми, відчує підтримку та бажання діяти, а той, хто «не в темі», відчує неприємне смоктання під ложечкою. Бо звертаються явно до них. Але, через те, що саме не «особисто» до них, а до, можна сказати, прошарку таких людей, негативно-агресивне сприйняття, зазвичай, буває дуже рідко й більше виникає турбуюче осмислення.
Щодо абстрагуючого від війни гумору — він також повинен бути у рівному ступеню. Люди мають відпочивати, якими би сильними вони не були. І шуткувати на невійськові тематики (які, до речі, можуть бути такі само гострі, як військові) також треба, бо це допомагає людям не тільки нагадати собі, що життя продовжується, але й те, що. Воно. Має. Бути. Повноцінним і Якісним. І що покращувати і не запускати своє життя, фізичне здоров’я, відносини, психіку, свої хобі й те, що приносить радість, не можна. А також, що проблеми корупції, домашнього насильства, нерівності і т.д. все ще залишаються проблемами нашого суспільства, потребуючими вирішення.
Все вищеперераховане можна легко простежити, просто продивляючись іноді українських та зарубіжних коміків будь-якого жанру.
Щодо м’якого гумору — його дія, тавтологічно, пом’якшення теми та згладжування кутів. Прикладами такого різновиду гумору є веселі історії з життя, відносини, дивні ситуації тощо. Але, також такий вид використовується і для більш серйозних тем. Ми називаємо це «нативне пом’якшення». Та воно не завжди буває вдалим. Яскравим прикладом є жарти про ЛГБТК+ персон у телепередачах по типу Ліги Сміху. Ось наче прямого засудження немає, є своєрідна репрезентація, але все одно, як кажуть, «ловиш крінжик».
Друга дія гумору — це об’єднання. Об’єднання людей за спільною проблемою. Ви розумієте, що ви не одні такі, і так стає легше. Мені дуже сподобався один жарт про те, що думають люди в душі при початку повітряної тривоги. Я одразу подумала: «То я не одна така з такими страхами, як добре». І ось тут дивіться — проблем, як і людей та їх страхів, безліч. Стільки ж тем в гуморі. Тобто, хтось точно знайде себе у «прикладах» і відчує полегшення, що він не один такий. Що взагалі про це можна говорити й знайти рішення. Хіба це не чудово?
Це стосується і чорного гумору. До прикладу, люди завжди боялися смерті. Але, жарти про неї зменшують цей страх. Бо, коли люди сміються та радіють, страх відступає. Головне, знову ж таки дотримуватися золотої середини, бо. Якщо занадто часто жартувати на тему, люди перестануть сприймати її серйозно. Тому гумористи мають бути дуже обрежними зі своїм репертуаром й не робити так звані «вічні» жарти.
Щодо тригерів. Звісно, люди всі різні і проходять через різне. Комусь жарт може не просто не сподобатися, а зробити/погіршити психологічну травму. Вихід тут один: попередження. Жартувати можна на будь-яку тему, бо всі проблеми варті того, щоб бути розглянутими. Навіть брудні жарти, які визивають огиду, є показником розвитку нашого суспільства і того, що треба «викорчувати», аби ці самі жарти самі ж і померли (немає ситуації — немає жарту). Але гуморист завжди приблизно «розписує», у якому ключі він буде жартувати, а люди вже обирають, йти до нього чи ні. А якщо раптом захотілося зімпровізувати чи просто сказати щось «таке», завжди можна запитати у залу, чи можна сказати це. Також коміки самі можуть виставляти кордони, до прикладу, «Ми жартуємо про все, крім *цієї теми* і *цієї теми*». Do whatever you want just don’t hurt people.
Яскравим прикладом роботи гумору є жарти про Гітлера у Німеччині. Жителі країни різного віку і досі відчувають на собі цю «вагу відповідальності» (у DeutscheWelle є відео на цю тему), але. Потрохи, з пливом історії, спочатку невеличкі карикатури, потім пародії, комікси і книги — і міфічна недосяжна постать Гітлера стає звичайною людиною, яку не варто боятись. Ще десятиріччя — і жарти про Гітлера набирають на себе іншу роль. Шуткувати, аби не забувати, але й не відчувати провини. Цей прогрес гумору (особливо якщо порівнювати з іншими державами, які бачили постать Гітлера комічною набагато-набагато раніше) показує, як завдяки жартам країна майже звільнилася від свого минулого.
Підпис на карикатурі: “Гумор”; “Гумка/ластик” (пер. з англ.)
Як казав німецький сатирик-історик Клаус Кезер Церер для Guardian: «Століттями ми вчилися бачити його не як людину, а як демона. Зараз це змінилося, тепер він стає карикатурою: він був абсолютним злодієм, а тепер він абсолютний ідіот». Також Церер відмічає, що зараз такий гумор більше спрямований не на минулий нацизм, а боротьбу з теперішніми «неонацистами» та «поціновувачами» Гітлера. (Збиття ореолу бога. Нікого до речі не нагадує у сучасному антируснявському гуморі?) І таким чином, такими гуморними «таблетками» Німеччина успішно лікує цей «недуг».
Стосовно етики та жахів війни. Ми вважаємо, що ми маємо радіти, сміятися і жартувати ще сильніше. За всіх тих, хто тепер не зможе цього зробити. І підбадьорити тих, хто поки що не може сміятися сам. Contra Spem Spero завіщано нашому народу було Лесею Українкою. Серед лиха співати пісні, сподіватись, боротись і жити.
Тому жартуйте, друзі, жартуйте й не обмежуйте себе! Зараз, коли іде просто «бум» розвитку культури і гумору, давайте розкривати всі наші проблеми і нашим співвітчизникам, і всьому світу. (Як автор цього матеріалу хоче пошуткувати й розглянути тему, що слов’ян насправді не вважають ані білою, ані кольоровою расою, мамо рідна).
«Це лише гумор». Ха-ха.
Потужний інструмент.
*The ca-ta-strophic hymns from yester-daааy
Of misery. Tu tu tu tu tuuu…*
Дар’я Волошко
Редакція «Black.White»
Карикатура авторки