Декілька місяців тому ми спілкувалися з віце-президентом байкерського клубу «Raido MC» — Володимиром Стайковим. Тоді він постав перед нами хоробрим і відповідальним чоловіком, який не зраджує своїм моральним принципам. Сьогодні Володимир захищає Україну. Про те, що змінилося в житті героя після прийняття присяги, дізнавалася кореспондентка редакції.
Володимире, розкажіть, чому Ви вирішили змінити мотоцикл на автомат?
Це наша Батьківщина, і ті, хто до нас приходять із мечем, — від меча й загинуть. Війна — страшна справа, і батьки не повинні ховати своїх синів, тому я вирішив, що сам піду воювати, а не мої діти. Це мій обов’язок, це мій вибір. Дорослі мають захищати дітей, а не навпаки. Який я тоді «брутальний» байкер, який сидітиме вдома перед телевізором, коли йде війна, на якій гинуть люди, мої друзі, такі ж байкери? Усі мене знають і позиціонують, як порядну і правильну у своїх поглядах людину, то як я можу сісти за один стіл із цими людьми, як їм дивитимуся в очі, чим їх мотивуватиму далі? Досі керую байкерським клубом, «розрулюю» різні ситуації, ходжу весь такий брутальний, серйозний, а почалася війна, і я, як переляканий заєць, повинен заховатися в кущі? У мене просто до себе насамперед потім не буде поваги, просто більше не зможу дивитися в очі тим хлопцям, які були на війні і захищали мене, а я в цей час від’їдав собі десь у спокійному місці «пузо».
Це прості людські фактори. Я дивлюся на деяких «понтових» людей, які вихваляються своїми зв’язками, силою, зброєю, а як почалася війна — вони одразу в кущі. Вони не військові, вони не солдати, вони тільки на словах можуть бути «крутими». А є звичайні люди, у яких нібито немає м’язів, але прийшла війна — вони взяли в руки зброю і просто пішли захищати Україну. Зараз усе стало на свої місця. Війна показала, хто ким є насправді. От і все.
А як до цього ставиться Ваша сім’я і, зокрема, дружина? Ми знаємо, що в байкерських уподобаннях вона вас підтримувала. Чи не заперечувала зараз, коли вирішили піти в ТРО?
Звісно, що дружина хвилюється, але поставилася позитивно, збирала мені речі у валізу та була поруч. Мене підтримує вся сім’я, я постійно перебуваю з ними на зв’язку і намагаюся не давати приводу для паніки.
Ви перебуваєте в теробороні чи в ЗСУ?
Я перебуваю в територіальній обороні Збройних сил України. Ми трохи відрізняємося від ЗСУ, ми контрактники, а вони — терміновики. Ми пішли добровільно, тому не можемо бути стовідсотковими ЗСУ, а є теробороною ЗСУ, але це одне й те саме.
Чи вистачає на всіх зброї в теробороні та коли її отримали?
Зброї вистачає на всіх, а видають її, як тільки приймеш присягу. Є певний час, коли людей навчають; вони працюють із психологами, а потім уже складають військову присягу. У військовий квиток роблять відповідні записи, і воїни отримують свою табельну зброю. Тиждень-два триває навчання.
Мені відомо, що не тільки Ви пішли на службу, а й усі члени Вашого байкерського клубу. Це було узгоджене рішення? Чи є такі правила у вашому байкерському кодексі?
Усі рішення були індивідуальними. Ніхто нікого не примушував. Якщо людина вважає, що вона повинна захищати свою Батьківщину, свою сім’ю, то вона це робить. Однак ми — один за всіх, тому й пішли всім клубом. Якщо один йде, то інші не можуть залишитися осторонь, це неправильна позиція, так люди не роблять.
Усі разом перебуваєте в одній частині чи вас розподілили?
Усі разом знаходимося в одній частині та мешкаємо в одній кімнаті. Навіть зробили клубні шеврони, де зазначена назва клубу, група крові та прізвище.
Як виглядає розклад дня і які завдання дає старшина?
Дні всі відрізняються один від одного. У нас є навчання, постійні тренування, робота зі зброєю, робота з технікою, спортивна підготовка, виїзди на об’єкти або на полігони. Усе — як в армії, усе, як має бути.
Розкажіть, який настрій у хлопців із підрозділу?
Усі солдати позитивно налаштовані, мають бойовий дух. Усі розуміють, що прийшли захищати свою країну та боротися з ворогом.
Чи знає решта колективу, що ви байкери? Яке вони ставлення до цього?
Усі знають, що ми байкери, і я хочу сказати, що й офіцери, й рядові дуже добре ставляться до цього. Вони розуміють, що у нас є порядок, тому що всі бачать, що ми згуртований колектив, у нас все чітко й сплановано. У нас немає анархії, зброду та хитання, всі слухаються і підкоряються старшим. Безпосередньо, як це було в клубі, так і тут. Тільки тут — армія, а не мотоклуб.
У Вашого клубу є якісь власні правила під час служби?
Клуб дотримується тих поглядів, які були раніше. Тобто армія нас не поєднувала, ми прийшли сюди, щоб боротися за свою країну. Ні з кого не знімалися обов’язки, тому всі бачать, які ми, і ставлять нас у приклад та реагують, як на військових. Я так і залишився віце-президентом клубу, керую, і ніхто не ставить зайвих питань. Тільки раніше підпорядковувалися мотокодексу, а зараз статуту. Але й кодекс ніхто не скасовував.
Мені відомо, що багато ресторанів готують для ЗСУ. Розкажіть, яке у вас харчування?
Годують нас тричі на день, багато, якісно та смачно. Багато волонтерів нам допомагають. Привозять багато різних фруктів, солодкого, пирогів. Одного разу навіть були суші. Як шеф-кухар можу сказати, що годують гідно.
Новини про можливе вторгнення Росії в Україну були задовго до цього. Чи вірили Ви, що це станеться насправді?
Ніхто не надавав жодного значення і не вірив до останнього дня. Усі вважали, що це все фейк, але виявилося не фейком… Однак якщо ми встали на захист, то поразки не буде!
Як вважаєте, що буде з Україною після закінчення війни?
Процвітання! Ми однозначно переможемо, ворога розіб’ємо, виженемо всіх окупантів з території України. Почнемо відбудовувати зруйновані міста, дороги. Повернуться люди, буде життя, буде мир і спокій. Ми знову зможемо їздити між містами та відчувати свободу. Я вже чекаю цього моменту, коли сяду на свій «харлей» і поїду подорожувати рідною країною, коли знову зможу відчути запах миру та спокою. Правда за нами! Слава Україні!
Олександра Стайкова
Редакція «ROZSHAB»