«Якщо ми встали — то поразки не буде!»: одеський боєць з тероборони ЗСУ розповів про життя на фронті

Декілька місяців тому ми спілкувалися з віце-президентом байкерського клубу «Raido MC» — Володимиром Стайковим. Тоді він постав перед нами хоробрим і відповідальним чоловіком, який не зраджує своїм моральним принципам. Сьогодні Володимир захищає Україну. Про те, що змінилося в житті героя після прийняття присяги, дізнавалася кореспондентка редакції.

Володимире, розкажіть, чому Ви вирішили змінити мотоцикл на автомат?

Це наша Батьківщина, і ті, хто до нас приходять із мечем, — від меча й загинуть. Війна — страшна справа, і батьки не повинні ховати своїх синів, тому я вирішив, що сам піду воювати, а не мої діти. Це мій обов’язок, це мій вибір. Дорослі мають захищати дітей, а не навпаки. Який я тоді «брутальний» байкер, який сидітиме вдома перед телевізором, коли йде війна, на якій гинуть люди, мої друзі, такі ж байкери? Усі мене знають і позиціонують, як порядну і правильну у своїх поглядах людину, то як я можу сісти за один стіл із цими людьми, як їм дивитимуся в очі, чим  їх мотивуватиму далі? Досі керую байкерським клубом, «розрулюю» різні ситуації, ходжу весь такий брутальний, серйозний, а почалася війна, і я, як переляканий заєць, повинен заховатися в кущі? У мене просто до себе насамперед потім не буде поваги,  просто більше не зможу дивитися в очі тим хлопцям, які були на війні і захищали мене, а я в цей час від’їдав собі десь у спокійному місці «пузо».

Це прості людські фактори. Я дивлюся на деяких «понтових» людей, які вихваляються своїми зв’язками, силою, зброєю, а як почалася війна вони одразу в кущі. Вони не військові, вони не солдати, вони тільки на словах можуть бути «крутими». А є звичайні люди, у яких нібито немає м’язів, але прийшла війна вони взяли в руки зброю і просто пішли захищати Україну. Зараз усе стало на свої місця. Війна показала, хто ким є насправді. От і все.

А як до цього ставиться Ваша сім’я і, зокрема, дружина? Ми знаємо, що в байкерських уподобаннях вона вас підтримувала. Чи не заперечувала зараз, коли  вирішили піти в ТРО?

Звісно, що дружина хвилюється, але поставилася позитивно, збирала мені речі у валізу та була поруч. Мене підтримує вся сім’я,  я постійно перебуваю з ними на зв’язку і намагаюся не давати приводу для паніки.

Ви перебуваєте в теробороні чи в ЗСУ?

Я перебуваю в територіальній обороні Збройних сил України. Ми трохи відрізняємося від ЗСУ, ми контрактники, а вони терміновики. Ми пішли добровільно, тому не можемо бути стовідсотковими ЗСУ, а є теробороною ЗСУ, але це одне й те саме.

Чи вистачає на всіх зброї в теробороні та коли  її отримали?

Зброї вистачає на всіх, а видають її, як тільки приймеш присягу. Є певний час, коли людей навчають; вони працюють із психологами, а потім уже складають військову присягу. У військовий квиток роблять відповідні записи, і воїни отримують свою табельну зброю. Тиждень-два триває навчання.

Мені відомо, що не тільки Ви пішли на службу, а й усі члени Вашого байкерського клубу. Це було узгоджене рішення? Чи є такі правила у вашому байкерському кодексі?

Усі рішення були індивідуальними. Ніхто нікого не примушував. Якщо людина вважає, що вона повинна захищати свою Батьківщину, свою сім’ю, то вона це робить. Однак ми  один за всіх, тому й пішли всім клубом. Якщо один йде, то інші не можуть залишитися осторонь, це неправильна позиція, так люди не роблять.

Усі разом перебуваєте в одній частині чи вас розподілили?

Усі разом знаходимося в одній частині та мешкаємо в одній кімнаті. Навіть зробили клубні шеврони, де зазначена назва клубу, група крові та прізвище.

Як виглядає розклад дня і які завдання дає старшина?

Дні всі відрізняються один від одного. У нас є навчання, постійні тренування, робота зі зброєю, робота з технікою, спортивна підготовка, виїзди на об’єкти або на полігони. Усе як в армії, усе, як має бути.

Розкажіть, який настрій у хлопців із підрозділу?

Усі солдати позитивно налаштовані, мають бойовий дух. Усі розуміють, що прийшли захищати свою країну та боротися з ворогом.

Чи знає решта колективу, що ви байкери? Яке вони ставлення до цього?

Усі знають, що ми байкери, і я хочу сказати, що й офіцери, й рядові дуже добре ставляться до цього. Вони розуміють, що у нас є порядок, тому що всі бачать, що ми згуртований колектив, у нас все чітко й сплановано. У нас немає анархії, зброду та хитання, всі слухаються і підкоряються старшим. Безпосередньо, як це було в клубі, так і тут. Тільки тут армія, а не мотоклуб.

У Вашого клубу є якісь власні правила під час служби?

Клуб дотримується тих поглядів, які були раніше. Тобто армія нас не поєднувала, ми прийшли сюди, щоб боротися за свою країну. Ні з кого не знімалися обов’язки, тому всі бачать, які ми, і ставлять нас у приклад та реагують, як на військових. Я так і залишився віце-президентом клубу, керую, і ніхто не ставить зайвих питань. Тільки раніше підпорядковувалися мотокодексу, а зараз статуту. Але й кодекс ніхто не скасовував.

Мені відомо, що багато ресторанів готують для ЗСУ. Розкажіть, яке у вас харчування?

Годують нас тричі на день, багато, якісно та смачно. Багато волонтерів нам допомагають. Привозять багато різних фруктів, солодкого, пирогів. Одного разу навіть були суші. Як шеф-кухар можу сказати, що годують гідно.

Новини про можливе вторгнення Росії в Україну були задовго до цього. Чи вірили Ви, що це станеться насправді?

Ніхто не надавав жодного значення і не вірив до останнього дня. Усі вважали, що це все фейк, але виявилося не фейком… Однак якщо ми встали на захист, то поразки не буде!

Як вважаєте, що буде з Україною після закінчення війни?

Процвітання! Ми однозначно переможемо, ворога розіб’ємо, виженемо всіх окупантів з території України. Почнемо відбудовувати зруйновані міста, дороги. Повернуться люди, буде життя, буде мир і спокій. Ми знову зможемо їздити між містами та відчувати свободу. Я вже чекаю цього моменту, коли сяду на свій «харлей» і поїду подорожувати  рідною країною, коли знову зможу відчути запах миру та спокою. Правда за нами! Слава Україні!

Олександра Стайкова

Редакція «ROZSHAB»

Поділитися:

Facebook
Twitter
LinkedIn
Telegram