/ Травень 17, 2020/ News, Octopus

У 2020 Одеському національному університету виповнюється 155 років, він — найстарший університет на півдні України. На честь цієї круглої дати ми вирішили зробити короткий екскурс в історію і розповісти про людину, ім’я якої носить наш університет. Ілля Мечников відомий пересічному громадянину як видатний біолог та лауреат Нобелівської премії. Але чи знаємо ми про його відкриття, які змінили світ?

Ілля Мечников вирізнявся хистом до наукових досліджень з юного віку: першу статтю він опублікував у 16 років (у ній, до речі, він розкритикував підручник з геології). У 17 років він видає рецензію на культову книгу Дарвіна «Походження видів» і авжеж не втримується від критичних коментарів до певних тверджень автора. Він екстерном закінчує Харківський університет, вивчивши за рік програму всіх чотирьох курсів навчання, і також за рік захищає кандидатську, а потім і докторську дисертації.
Дослідження Мечникова стосуються сфери мікробіології. Він першим виявив явище фагоцитозу — процесс, коли одноклітинні організми чи деякі клітини багатоклітинних тварин захоплюють і поглинають мікроскопічні сторонні об’єкти.
Він також займався дослідженням ембріології різних тварин, викладав зоологію та порівняльну анатомію в Петербурзькому та Новоросійському університетах (який згодом отримає ім’я на честь науковця). Але не дивлячись на свої здобутки та багатолітній досвід, він зазнав критики зі сторони одеських лікарів та газет, бо не мав медичної освіти.
Усе життя Мечникова хвилювала тема старіння людського організму. Він вірив, що життя, дотримуючись певних принципів, можна продовжити мало не до 120 років. У часи непростої молодості він формулює позицію, яка стверджує, що людина по природі своїй дисгармонійна. Але з роками його бачення змінюється — і він видає книгу «Етюди оптимізму». Це не просто опис його досліджень щодо механізму старіння, це був публіцистичний твір, де, крім наукової складової, Мечников говорив про велику цінність людського життя, яку він зрозумів з роками.
Це і не дивно — не дивлячись на плідну наукову діяльність, Мечников був двічі одружений. Перша дружина, Людмила Федорович, допомогла пережити перебіг важкої хвороби Іллі Ілліча у молодому віці. Але Людмила захворіла на туберкульоз, і навіть переїзди до більш сприятливого клімату не змогли її врятувати. Після смерті дружини Мечников намагався скоїти самогубство, але лікарське втручання завадило цьому.
Другою дружиною науковця стала студентка Новоросійського університету, юна Ольга Бєлокопитова. Ця історія також мала сумний відтінок — через деякий час дівчина захворіла на черевний тиф і майже не мала шансів на одужання. Мечников ж у цей момент намагається скоїти другу спробу самогубства, при цьому не залишаючи своїх наукових інтересів. Він переливає кров хворої дружини собі, аби дізнатися, чи передається тиф таким шляхом. Але доля зіграла на руку подружжю — після тяжкої хвороби вони вдвох одужали.

У 1908 році Ілля Ілліч отримав найвищу нагороду для науковця — Нобелівську премію з фізіoлoгії та медицини.
Мечников провів 15 років в Одесі: тут він займався дослідженнями, відкрив першу бактеріологічну станцію у світі, викладав, кохав… У 1945 університету, в якому викладав Мечников, присвоїли його ім’я, і вже 75 років воно залишається незмінним.

Ольга Діденко

Share this Post