Вже багато років сімейні застілля та посиденьки у дружньому колі досить часто завершуються настільними іграми, які зазвичай стають яблуком розбрату між присутніми. Якщо був би рейтинг ігор, які закінчуються сваркою та мовчазливим сидінням по кутах кімнати чи всього дому, то «Монополія», певно, займала б провідні позиції. Проте історія її створення та популяризації є не менш драматичними за завершення чергової партії.
Вісімдесят п’ять років тому, 5 листопада, Чарльз Дерроу висунув у продаж «Монополію» в одному з універмагів Філадельфії обмеженим тиражем із саморобних копій. Ця подія вважається її днем народження, проте цій даті передує велика кількість епізодів зародження, становлення та трактування соціальних смислів гри під авторством іншої людини.
Такою людиною стала Елізабет Мегі. Народившись у 1866-тому році у родині суспільного діяча Джеймса Мегі, вона зростала на поглядах Генрі Джорджа, прихильником яких був її батько. Як антимонополіст, він вважав, що кожен має володіти тим, що зробив самостійно, а тому сама земля є надбанням усього людства.
Елізабет також стала послідовницею так званого джорджизму, який почав потужно розгортатись у 1880-1890-тих роках. Антимонопольний рух став комфортною платформою й для швидкого розвитку суфражизму та фемінізму, залучаючи до себе й інші верстви населення. Тому крім активізму у сфері економічної політики вона приєдналася до боротьби за права жінок. Елізабет зневажала інститут шлюбу, пишаючись своєю незалежністю та самостійністю у сорок років. Жінка працювала стенографісткою, висвітлюючи гендерні питання, та брала участь у літературних вечорах і театральних виставах.
Спираючись на концепцію Генрі Джорджа, вона створила власну настільну гру «Землевласник» і запатентувала її у 1904-тому році. Ігрове поле складалося з вулиць та підприємств, які мали викуплюватись гравцями протягом партії. Задля демонстрації переваги лівих ідей, Елізабет розробила два способи гри – «Монополіст» і «Процвітання». Мета першого варіянту полягала в розоренні супротивників за допомоги придбання максимальної кількості нерухомості та стягнення податків, демонструючи деструктивність теорії капіталізму. Другий варіянт пропонував іншу ціль за моделлю Джорджа: гравці більше не сплачували податки, а заробляли тоді, коли хтось купував вільну ділянку. Партія закінчувалась із подвоєнням початкового капіталу останньої людини, а переможцем виходив кожен.
«Це є справжнім прикладом чинної системи захоплення земель з усіма її звичайними результатами та наслідками. Його [«Землевласника»] цілком можна було б назвати «грою життя», оскільки в ньому містяться всі елементи успіху та невдачі в реальному світі, а об’єкт є таким же, як у людства в цілому, тобто накопичення багатства», – розповідала Елізабет виданню The New York Times.
«Землевласник» дуже швидко популяризувався серед лівої молоді. Деякі захоплені гравці модифікували дошку та правила відповідно до назв вулиць і законів свого штату. Одним із таких гравців був звичайний інсталятор опалювального обладнання Чарльз Дерроу.
У 1932-му він разом із своєю жінкою Естер гостював у Філадельфії у бізнесмена містера Тодда, який і познайомив подружжя з настільною грою Мегі. Чарльзу настільки сподобався «Землевласник», що він занотував правила, щоб згодом відкоригувати їх та продати патент на гру вже під іншою назвою. Дерроу спростив дизайн і залишив тільки один варіянт гри, який полягав у розоренні суперників задля перемоги, – той самий, який Елізабет висувала як руйнівну капіталістичну модель.
Після кількох спроб йому вдалося продати патент на «Монополію» компанії Parker Brothers, переконавши власників у її новаторстві та своїй винахідливості. Покупцям гра висувалася під соусом успішності Дерроу, який розробив її самотужки та став мільйонером. Через рекламну кампанію «Монополія» дуже швидко привернула увагу американців, а трохи пізніше й всього світу: так, у 1936-тому році у США гра стала найбільш комерційно успішною.
Однак Parker Brothers швидко дізналися правду про справжнє коріння «Монополії», тому бізнесмени за копійки викупили в Мегі права на «Землевласника», залишаючи за собою право не виплачувати авторські нарахування. Згодом компанія придбала й всі інші дрібні версії гри, ставши її повноправним власником.
Елізабет до самої смерті у 1948-мому боролася за справедливість, проте справжня ідея гри разом з ім’ям винахідниці так і залишилася в забутті на довгі сорок років до 1973-го, коли професор економіки Ральф Анспах ненароком не викрив «монопольну брехню» – так він називав оману, в яку був введений весь світ.
Журнал «Aeon» у своїй статті «Monopoly was invented to demonstrate the evils of capitalism» [укр. – «Монополія була винайдена для демонстрації зла капіталізму»] пропонує читачам встановлювати не тільки стопки карт «Шансу» та «Загального фонду», а й третю для податку на землю, де внесок повинен робити кожен власник нерухомості щоразу, коли він стягує орендну плату з інших гравців.
«Наскільки високим повинен бути цей земельний податок? І як ми маємо розподіляти отримані нарахування? Такі питання, звісна річ, приведуть до запеклих дискусій за ігровою дошкою, проте саме на це і розраховувала Мегі», – пише авторка матеріалу Кейт Раворт, старша наукова співробітниця Інституту екологічних змін Оксфордського університету та Кембриджського інституту лідерства в галузі усталеного розвитку.
Олекандра Ковальова,
фото з мережі