Прокидаюсь зранку й бачу, що все — не як звичайно. Світ навколо мене вже інший, і саме мені пора його пізнати. Речі навколо дивують і захоплюють водночас. Розумію, що стала тією людиною з минулого, що поклакана досліджувати й вивчати нове. Вже за сніданком з цікавості приходить ідея відвідати вищий навчальний заклад майбутнього.
За порадою сусідки, доволі привітної жіночки, вирішую навідатися до Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. В народі його коротко називають ОНУ. Університет розпочав свою діяльність ще задовго до мого народження — у 1865 році. Виявляється, що саме сьогодні йому виповнюється 155 років. З Гугла дізнаюся, що університет розкинув свої «корені» ледь не по всій Одесі. Корпуси з різними факультетами, навчально-науково-виробничий центр, бюро сприяння працевлаштуванню студентів та випускників, культурний центр, гуртожитки та славетний ботанічний сад. Що ж найцікавіше?
Якщо з математикою, історією та хімією все, більш-менш, зрозуміло, то на факультет журналістики варто ще подивитися. Цікаво, як він працює та до чого прагне. Журналістика з латинської мови «diurnalis» — щоденна звістка. Знову ж, в Гуглі читаю, що це діяльність зі збору, опрацювання та поширення інформації за допомогою ЗМІ. Із друкованими газетами я познайомилася раніше, а от із радіо-, тележурналістикою та сучасними інтернет-ЗМІ — ще доведеться.
Навідуюся до одного з корпусів університету, що на Французькому бульварі. Цікава будівля й велика озеленена територія. На пам’ятникові, що на подвір’ї, впізнаю відомих святих Кирила та Мефодія. Повертаючи вліво, бачу простий, але цікавий монумент. Певно він свідчить про любов студентів до своєї альма-матер, а викладачів до свого покликання.
Перше, що привертає увагу в стінах ОНУ — велика кількість друкованих газет, розвішаних на стендах. Яскраві шпальти з мальовничими ілюстраціями й цікавими шрифтами та з не менш вражаючим наповненням. Замітки, репортажі, інтерв’ю, аналітичні та публіцистичні статті. За підказкою вахтерки підіймаюся на 3 поверх, де й розміщений факультет журналістики реклами та видавничої справи: деканат і декілька кафедр, поверхом вище — лабораторія крос-медійних технологій. На великому інформаційному стенді для студентів увагу звертаю на розклад. Замість звичних «Філологій» та «Історій» помічаю захопливі назви — суспільствознавчі студії, журналістська майстерність, сценарна робота… «Було б цікаво завітати на одну з лекцій», — думаю собі я.
Вмить все змінюється, і я опиняюсь на парі з журналістської майстерності. В бурхливому обговоренні майбутнього випуску студенти навіть не помічають моєї присутності. Цікаво спостерігати, як представники різних курсів шукають спільну мову, обираючи в команді редактора та верстальника, обмінюються ідеями щодо тем, встановлюють дедлайни та обмірковують дизайн номера газети. Мабуть це саме ті яскраві газети, на які я звернула увагу на першому поверсі.
Непомітно долучаюся до натовпу студентів 3 курсу, які впевнено крокують до аудиторії, схожої на амфітеатр. Тут досвідчені лектори прикладають свої зусилля для того, щоб розвивати молодь. Принципи викладання дещо схожі з середньовічним університетом, де читалися курсові та роз’яснювальні лекції й, так звані, «тлумачення». В знайомих дисциплінах вбачаю нові погляди й підходи до викладання. Лекції з нових і незвичних для мене дисциплін, таких як історія української та зарубіжної журналістики або теорія тексту і твору, слухаю із великим захопленням. Цікаво, як я зможу використовувати отриманні знання.
Зі слів тимчасових однокурсників визначаю, що сьогоднішня журналістика як дисципліна розвиває людину в різних галузях. Вважається, що компетентний працівник ЗМІ має поверхово розбиратися в усіх напрямках життєдіяльності. Саме тому їхнє розмаїття величезне — за 4 роки навчання, окрім спеціальних предметів, студент вивчає політологію, філософію, психологію, економіку тощо. Він вчиться розбиратися в екологічних, медичних, соціальних проблемах суспільства, досліджує окремі проблеми та явища у власних курсових та дипломних проєктах. Сучасний студент факультету згодом може легко опанувати будь-яку професію.
Великий внесок до цього — прагнення викладачів не тільки навчити, а й надати можливість розвиватися творчо. Тому, окрім звичних лекцій та екзаменів, студенти часто виконують практичні роботи, де можуть проявити себе креативно.
Пробувши весь день у ролі студента, у кінці навчального дня бачу, як втомлені, але натхненні новими знаннями студенти й викладачі залишають стіни університету. Це важливий досвід в моєму житті.
Катерина Голинська