Не здавалися, вірили, пробували, а коли помилялися — пробували знову: досвід волонтерів в дитячих установах

Команда благодійного фонду «Маніфест миру» займається психологічною допомогою й освітою кинутих дітей і сиріт. Протягом останніх двох років волонтери працювали з дітьми одеського обласного притулку «Світанок».

Фонд регулярно організовує такі заходи, як поїздки до вузів і на підприємства, екскурсії по місту та в музеї, виїзди на природу, заняття спортом. Крім цього, команда проводить різноманітні майстер-класи: уроки з ліплення, шиття, малювання, а з появою комп’ютерного класу — з програмування.

 

«Люди, яким пощастило більше, повинні допомагати людям, яким пощастило менше»

Ганна Бритвіна, що працює з дітьми в комп’ютерному класі, розповідала і про успіхи дітей, і про помилки, і про проблеми в процесі навчання. Що стало дивно не тільки для Анни, а й для всіх членів команди: деякі діти, які прийшли на заняття з комп’ютерної грамотності, навіть звичайної грамотністю не володіли — не просто були погано освічені, а зовсім не вміли читати й писати. Хоча заняття довелося починати з вивчення алфавіту, за кілька місяців діти стали робити успіхи, і спочатку напівпорожній комп’ютерний клас став забитий учнями. Як сказала Ганна, «Вони мало не рвали один одного за місце за комп’ютером». Дійшло до того, що діти почали створювати власні міні-ігри, в стилі «злови яблуко з дерева» або «допоможи котику наздогнати мишку», і ці ігри стали справжньою гордістю як юних розробників, так і їх наставників.

До речі, в комп’ютерному класі Ганна не одна: з нею навчає дітей Максим Лівакін, а також Максим Милашко, який познайомив дітей з мовою програмування Scratch.

У свою чергу, волонтерка Ганна Чуприна розповіла про успіхи дітей у класі з шиття. Знову ж, робота почалася з несподіванки: на перше заняття прийшло набагато більше хлопчиків, ніж дівчаток. Завзятості, як і в комп’ютерному класі, вистачило не всім, і деякі діти зупинилися на побутових уміннях: пришити ґудзик, заштопати дірку. Серед всіх учнів, розповідала Ганна, була дівчинка, у якої не виходило абсолютно нічого, проте завзятість і терпіння з часом привели її до маленького, але все ж успіху. Ганна з посмішкою згадувала, як відправила в чат команди фотографію дрібних-дрібних стібків — все відразу здогадалися, який учень перевершив вчителя.

Таким чином, волонтери розкрили безліч талантів і подарували багатьом дітям як відсутню любов і турботу, так і інтерес до саморозвитку. Як сказав Максим Милашко: «Люди, яким пощастило більше, повинні допомагати людям, яким пощастило менше. Тоді суспільство буде здоровішим».

 

«Насправді, не все так просто і класно»

На противагу світлим спогадам про захват дітей, у яких нарешті щось почало виходити, є безліч труднощів, часом непереборних. Однією з головних проблем у спілкуванні з психологічно травмованими дітьми є недовіра: дитина, яку кинули одного разу, чекає зради від кожного дорослого. Часто діти взагалі не йшли на контакт та відмовлялися співпрацювати. Довіру деяких з них вдалося завоювати лише через кілька місяців, але були й такі, які до кінця не вірили і не вірять в безкорисливість людей — і з цим, говорили волонтери, потрібно просто змиритися.

Крім того, у більшості дітей відсутня мотивація до навчання, тому що вони не бачать в освіті й пізнанні світу ніякого сенсу. Наприклад, під час чергового мотиваційного заняття, згадувала Ганна Бритвіна, діти дізналися, що за кордоном України є безліч інших країн і величезна кількість цікавих місць, а для того, щоб всі ці цікаві місця побачити, було б непогано вивчити англійську мову. Діти здивувалися: невже весь світ не говорить українською? Ганна також поділилася з дітьми своєю мрією відправитися до Парижа, на що почула: «Мені б до мами доїхати… Який Париж?».

Нарівні з труднощами у встановленні контакту є ще один, дуже болючий для вихователів момент — момент розставання. «Я плачу регулярно, — говорила Ганна Чуприна. — Ми радіємо, коли діти в сім’ю повертаються. З кимось є контакт, а з кимось ні, так що потрібно вміти з ними прощатися». Так що, за словами Ганни Бритвіної, «насправді, не все так просто і класно, як звучить нині».

 

Результати в цифрах

Подібний стрес залишає відбитки не тільки на дітях, а й на тих, хто намагається їм допомогти. Від нього і нерви, і плач, і занепад сил, і все ж члени «Маніфесту миру» не здавалися, вірили, пробували, а коли помилялися — пробували знову. У підсумку, за два роки роботи в притулку «Світанок»:

  • 36 мотивуючих виїздів;
  • 5 дітей навчилися читати;
  • куплено більше 20-ти книг за індивідуальним замовленням, також спостерігається зацікавленість дітей у читанні;
  • обладнаний комп’ютерний клас;
  • проведено 770 годин в комп’ютерному класі;
  • проведено 74 уроків Scratch;
  • проведено 123 уроків шиття;
  • закуплені швейні машинки;
  • завершено понад 250 виробів;
  • проведено понад 25 майстер-класів з малювання;
  • створена сенсорна кімната (призначена для психологічного розвантаження, відпочинку та навчання);
  • з 2018-ого року введено анкетування дітей для полегшення моніторингу їх інтересів та спостереження за динамікою розвитку.

 

Плани на майбутнє

Один з перших пунктів у планах «Маніфесту Миру» — допомога установам впровадити якісну позашкільну освіту. Команда також сподівається на те, що незабаром в рамках деінституалізації в області з’явиться більше установ нового зразка, з якими можна буде налагодити співпрацю. За словами засновниці благодійного фонду Інни Білоус, це повинен бути звичайний будинок, в якому зможуть жити 10-12 дітей.

Говорячи про навчання, дітям, окрім шкільної програми, необхідно сексуальне виховання. Недолік таких знань дуже гостро відчувався під час одного із заходів, коли діти підняли цю тему, обговорення якої дало зрозуміти, що в їх баченні світу велике місце займає шовінізм і сексизм. Це проблема не тільки інтернатів, а й нашого суспільства, каже засновниця фонду.

Чергова проблема, яку необхідно вирішити якомога швидше — допомога волонтерам та благодійним організаціям не тільки від ентузіастів, але й від держави. «Людина, що працює в таких складних обставинах, повинна отримувати відповідну плату. Не всі має триматися на волонтерстві та благодійності», — зазначила Інна.

У найближчому майбутньому благодійний фонд «Маніфест миру» планує випустити свого роду Кодекс волонтера — «Гайд-лайн волонтера дитячих установ», який вже роздрукований в декількох примірниках. Над інструкцією зі спілкування з психологічно травмованими дітьми працювали як одеські, так і київські волонтери. Зараз видання знаходиться на останній стадії розробки.

 

Не секрет, що підтримка знедолених дітей — це велика праця. Це переживання, біль і сльози, це часті невдачі, не менш часті розставання і нескінченні труднощі, з якими потрібно вміти справлятися та з якими в стінах притулку «Світанок» впоралися не всі. «Маніфест світу» був не першим; до нього, за словами Інни, жодна команда не затримувалася довше, ніж на три тижні, «але якось три тижні перетворилися на два роки», — посміхнувшись, помітила засновниця фонду. І це не кінець.

 

Зустріч з членами команди благодійного фонду «Маніфест світу» проходила 3 ​​березня в Impact Hub Odessa (вул. Грецька 1А).

 

Голубєва Анастасія

Фото: зі сторінки організації в мережі