Швидкий зріст значення інформації, гігабайти щосекундних новин, повсюдне використання смартфонів — все це нові риси сучасного суспільства. Інтернет охопив весь світ і всі сфери життєдіяльності людей. А центром сучасного інтернету стали соціальні мережі.
Про суперечливу природу інтернету і соціальних мереж важко сказати щось таке, що не було б уже сотні разів сказано — безмежні можливості для самоосвіти з одного боку, туман фальшивих звісток і дезінформації з іншого, можливості якісних розваг або лушпиння від культури, безмежні можливості комунікації або насильство постійного онлайну. Багато що з усього цього відноситься і до світу мистецтва, який втиснутий в інтернет між жорнами якості та несмаку.
Арена типової соціальної мережі дозволяє середньостатистичній людині стати художником, письменником, композитором, режисером. І все це асоціюється з ігровим полем, де зникає тілесність гравця, його соціальний статус, вік, стать, фінансові гаразди, в силу чого будь-яка людина відчуває себе гравцем, який рівний іншому на цьому полі. Він без будь-яких складнощів здатний відшукати тих людей, які оцінять його творчість. Для цього необхідно лише влитися в групу певної кількості інших користувачів.
Для самовираження соціальні мережі зручні тим, що вони не засуджують людські слабкості, і навіть часом пропагують їх. Найбільш сильно функція самовираження реалізується в таких сервісних послугах, як блогінг, фоторепортажі, і т.п., адже вони дають кращу можливість реалізувати себе як творчу особистість і не відчувати ні труднощів, що виникають у творчому процесі, ні позитивних вражень від успіху. Бо творчість бачиться в очах, вже як загальне визнання, популярність, але, ні в якому разі, як важка праця.
Це також накладає на митців певний ряд зобов’язань — наприклад, їм стає необхідно створювати таке мистецтво, яке, з одного боку, має вміти блискавично схопити погляд, а з іншого, залишатися при цьому саме мистецтвом, а не перетворюватися в набір банальних виробів.
Для молодих артистів — це шанс стати відомими незалежно від продюсерів, відомих галеристів і видавництв. Сьогодні у них більше свободи та можливостей. Не звертаючи увагу на наявність певних коштів, їх робота може бути оцінена людьми з усього світу.
А для професіоналів соціальні мережі — це вже новий інструмент для реклами та пропаганди своїх творів, виставок, концертів, подій, і це чудово — таким чином доступ до широкої аудиторії став більш демократичним. Можна не вдаватися до посередництва арт-дилера, щоб продати свою творчість.
Одну з найбільш позитивних ролей у проникненні соціальних мереж до мистецтва стали освітні проєкти — від можливості розглядати музейні шедеври до безкоштовних лекцій. У цьому плані вивчати класичне мистецтво стало набагато легше.
Величезний крок уперед зробили й механізми візуалізації контенту, адже навколо інтернету, по суті, виріс цілий пласт культури. Facebook за допомогою аналізу великих даних вміє показати цікавий саме для вас контент, а Amazon з неймовірною точністю рекомендує потрібні книги й фільми. Instagram через фотографії користувачів ясніше всього зображує соціальні та культурні тренди в суспільстві й навіть дозволяє порівняти їх за географічною ознакою. Сьогодні Instagram – це вже не тільки селфі й фото їжі. Це ще й віртуальна галерея, в якій глядачі можуть побачити те, що відбувається за лаштунками. Вони бачать, як працює художник, читають думки, з яких народжуються картини. Завдяки цьому вони не тільки краще пізнають творчий процес, а й самого художника.
Вони можуть наслідувати й з легкістю вчитися на прикладі інших. Якщо раніше модерністи ходили на барахолки та захоплювалися екзотикою народного мистецтва, то для сучасного художника немає альтернативи мережам.
Старше покоління не завжди це розуміє. І в Україні консервативні погляди на розвиток технологій — це цілком звичне явище. Адже за часів СРСР більшість населення не мало доступу до провідних досягнень західної науки та культури й спиралося лише на власну багату культурну спадщину. У той час як інтернет, навпаки, дає людині велику вільну ділянку для розвитку. Це те, що змушує мистецтво рухатися вперед, коли, здавалося б, рухатися вже більше нікуди.
Водночас при такій широті часто втрачається ланка експертної оцінки — тобто художня критика; потенційному споживачеві за набором картинок іноді важко зрозуміти, що насправді йому пропонують. Але при цьому й у критиків з’явився вільний майданчик — багато каналів в телеграмі, що не скуті ніякою етикою традиційних ЗМІ, буває цікавіше читати, ніж звичайні, «нормальні» статті. Але тут виникає інша проблема — такі історії досить складно монетизувати — і навіть успішні арт-блогери з мільйоном підписників часто змушені шукати заробітки на стороні, а свою основну діяльність сприймати як волонтерство або хобі.
Інтернет змінює сам метод виробництва мистецтва, і це не варто оцінювати в ключі «добре-погано» – це даність поточного стану справ і з цим потрібно працювати. Автор же вважає, що мистецтву місце там, де є глядач. Воно такою ж мірою доречне і на вуличній акції, і в мережі, і в музеї.
Катерина Полюганич, 3 курс