Одна доля з мільйона

За даними спеціалістів, на Землі живе 7, 444 мільярдів людей. Кожен з яких має неповторний та індивідуальний шлях. Безумовно, світ прекрасний саме завдяки своїй розмаїтості.

Але поряд із цим є досить велика кількість невиліковних хвороб, серед яких – цукровий діабет. Учені досі не можуть знайти ліки, які б сприяли різкому покращенню організму.  А що це за страшний діагноз – «цукровий діабет»,  чому кількість хворих щодня зростає, як його передбачити та які наслідки можна отримати?

За даними експертів ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я), до 2030 року очікується збільшення кількості хворих на діабет у 1,5 рази. В Україні за останні 15 років захворюваність на цю ендокринно-обмінну патологію підвищилася вдвічі. Кількість пацієнтів із діабетом ще у 2006 році подолала мільйонну позначку, а на початку 2011 року число зареєстрованих хворих досягло 1 221 300 осіб, що становить велику частину населення.

Якщо говорити простими словами, то цукровий діабет – це порушення обміну вуглеводів та води в організмі.  Однією з головних ознак є підвищення глюкози (цукру) в організмі.

За нормою  цукор у крові повинен бути 4-5 моль/літр. А як часто треба це перевіряти? Що сприяє його підвищенню і що робити, якщо відчуваєш перші симптоми діабету? На всі ці питання погодилась відповісти лікар-ендокринолог, яка зовсім нещодавно почала досліджувати цю проблему.

У здорової людини рівень цукру не повинен перевищувати 5,5 м/л, при захворюванні рівень піднімається. Перший і головний фактор, який сприяє діабету – це спадковість. На жаль, велика гарантія, що у батьків, які мають проблеми із цукром, будуть хворі діти. Є перелік симптомів, які свідчать про можливе захворювання людини. Це різке підвищення маси тіла, при звичному режимі дня; сухість у роті, спрага, яку людина не може втамувати; свербіж шкіряного покрову; підвищене потовиділення; погане заживлення ран. Якщо вчасно не помітити ці симптоми – далі слідують сильний головний біль, біль у серці, нервові розлади та ацетон. Також маю зазначити про найгірше – це гіпоглікемія (низький цукор). Якщо людина на вулиці поводить себе якось дивно, неадекватно і схоже, що вона в сильному алкогольному сп’янінні – це може бути зовсім не так. Дайте солодкий напій, цукерку, цукор, мед або сік. Гірше точно не буде, а якщо це справді діабетик – ви врятуєте чиєсь життя. Якщо ви бачите людину, якій стало погано на вулиці – викликайте швидку. Один дзвінок може багато чого вирішити.

Цукровий діабет потребує великого контролю за собою та навколишнім середовищем. Ця хвороба невиліковна, і люди мусять страждати усе життя, приймаючи медичні  препарати по декілька разів на день. Хворі 2 типу повинні приймати пігулки, які понижують цукор та за рецептом лікаря колоти інсулін, якщо необхідно. А хворі 1 типу обов’язково повинні робити уколи інсуліну.  Також лікарі зазначають факти, які знижують ризик захворювання. На мою думку, це вірний перший крок до вирішення проблеми – озвучити її та сприяти запобіганню.

Профілактичні засоби, яких треба дотримуватись:

  1. Слідкувати за масою тіла.
  2. Контроль артеріального та ліпідного обміну.
  3. Правильне дієтичне харчування з мінімальною кількістю вуглеводів та жирів, які швидко засвоюються.
  4. Додати до щоденного розпорядку дня фізичне навантаження.
  5. Здавати аналізи двічі на рік.

На превеликий жаль, ця хвороба з кожним роком все молодіє. Дуже багато дітей страждають на цукровий діабет 1 та 2 типу, не можуть вчитись, розважатись і загалом жити як звичайні малюки. Вчителі та вихователі повинні бути готові до того, що в класі або групі будуть навчатися дітки з особливими потребами. Юлія, мати двох дітей (молодша, Ірина, хворіє на цукровий діабет),  поділилась  історією свого «нового» життя після того, як вони дізнались про діагноз, який перевернув свідомість з ніг на голову.

«Этот диагноз прозвучал как приговор. Все, что я знала раньше о диабете – это высокий сахар, инсулин и, со временем, смерть. Поэтому каждая мама переживает сильнейший стресс – страх потери ребенка. К сожалению, в нашем городе, да и в стране в общем, нет хорошей школы диабета, как в Европе. Меня за 2 недели в больнице толком ничему не научили и психологически не поддержали. Когда мы выписались, я училась всему сама с помощью интернета. Потом меня добавили в группу в социальной сети “диамамы Одессы”, где и стали оказывать помощь чужие мне люди, которым я безмерно благодарна. Самой принять и понять это невозможно. Жизнь не просто изменилась, она перевернулась с ног на голову. Выхода не было. Пришлось учиться жить заново и учить этому ребенка. Я считала, много считала, сутками вычисляла формулы. Я никогда в жизни столько не считала. Я колола маленькие пальчики по 10 раз в сутки каждые 2 часа. Мне нужно было понять, как идет процесс повышения глюкозы, ее падение, на какие продукты сколько нужно инсулина, вес еды. Конечно, сахар никогда уже не будет держаться в пределах 3,3-5,5 ммоль, но все же не постоянно под 20. Я не раз ловила себя на том, что обращаю внимание на то, как другие дети что-то жуют. Я представляла,  как у них поднимается сахар в крови, а их поджелудочная моментально выбрасывает инсулин в кровь, он открывает клеточки во всех органах и глюкоза попадает в эти клеточки, преобразуясь в энергию. Я думала, что у меня едет крыша. Потому что то чувство, которое испытывала  в эти моменты, я приравнивала к зависти. Ведь у моей девочки нет больше этого инсулина, нет ключика, который сможет открыть клеточки, открыть. Я реально сходила с ума. Не спала, не ела, только плакала от бессилия и страха, что не справлюсь. Самым тяжелым было не спать. А как можно было спать? Вдруг у дочки ночью сахар упадет ниже трех?А дальше ниже двух. А потом еще ниже. И я не услышу судороги или пропущу кому, а наутро уже не смогу разбудить своего ребенка. Этот страх был самый сильный. Самое опасное состояние при диабете – гипогликемия (низкий сахар). Со временем все больше изучая диабет и организм своего ребенка, я набиралась уверенности и иногда стала позволять себе не вставать ночью. Обычно диабет тяжело управляем, особенно у деток.  Эмоции, физические нагрузки, изменения в погоде, ОРВИ, гормон роста и т. д. – все это влияет на дозы инсулина. Но я справилась. И большинство родителей справляются. Привыкают к этой новой жизни. Я уже не помню, как мы раньше могли что-то съесть и не поставить на весы, не посчитать углеводы. А всего полтора года прошло. Моя девочка в 7 лет намного мудрее и ответственнее своих сверстников, она учится вместе с мамой жить с диабетом. С ним не нужно бороться. Его надо принять и подружиться, тогда все понятно и не так страшно. Это действительно образ жизни. И я верю, что моя дочка проживет долгую и счастливую жизнь. Обязательно родит мне внуков. Ведь все, что отличает ее от других, здоровых людей – только уколы инсулина перед едой. Главное в диабете – это хорошая компенсация. А вот смириться с этим наверное все же нереально. Я до сих пор иногда задумываюсь: почему именно мой ребенок?»

Загалом, порядок та умови забезпечення хворих на цукровий діабет лікарськими засобами та виробами медичного призначення регулюються розпорядженням КМУ «Деякі питання забезпечення хворих на цукровий діабет препаратами інсуліну» від 05.03.2009 р. № 247 та наказом МОЗ України від 23.03.2011 р. № 160 «Про забезпечення хворих на цукровий діабет лікарськими засобами та виробами медичного призначення». Порядок ведення реєстру хворих на цукровий діабет затверджено наказом МОЗ України від 28.05.2009 р. № 365. Та чи все так добре, як нас запевняють закони? І чи справді хворі отримують медичні препарати безкоштовно? Із 10 опитаних хворих лише 1 час від часу отримує інсулін. Можливо, це недоробка органів влади чи медичних працівників. Проте факт залишається фактом.

«С обеспечением лекарств для диабетиков в стране проблемы. Знаю, что у взрослых совсем все плохо. Но и деткам не сильно помогают. Иногда случаются перебои с инсулином, и нам приходится самим его покупать, что очень затратно. Тест-полоски в этом году детям выдали, но недостаточно, чтобы измерять сахар 7 раз в сутки. В 2018 году эндокринологи говорят, что нам еще повезло. Раньше не выдавалось ничего. О таком, как шприцы, иглы, мониторинги, помпы речи и не шло. В то время, как в Европе всем выдают помпы и с сенсором», – повідомляє Юлія.

Діабет – це те, про що ми забули, але воно не щезло. Кількість хворих людей, а особливо діток, збільшується з кожним днем. Лікарі не розуміють, чому хвороба настільки швидко поширюється у соціумі. Проте я вважаю, що про це повинні говорити та розказувати. І найменше, що ми можемо зробити – це реклама, білборди, плакати в людних місцях, а особливо в поліклініках із правилами надання першої допомоги хворому на цукровий діабет.

Анастасія Кучеренко