Як сказав Юрко Прохасько, «Оксана Забужко не є нашим всім, але є нашим багато чим». Важко виділити один напрям діяльності жінки, адже вона і есеїстка, і поетеса, і філософ, і публіцист, але сьогодні мова йде саме про її прозу.
Прохолодними мармуровими сходами підіймаюся на другий поверх Літературного музею, в золоту залу, де вже за кілька хвилин в межах «Міжнародного літературного фестивалю» відбудеться зустріч з Оксаною Забужко. Я читала кілька її творів, неодноразово чула про неї від викладачів, тому, побачивши в програмі фестивалю, зрозуміла – треба йти.
Біля зали зібралося досить україномовних та англомовних людей. Більшість обговорює фестиваль та книжки, а хтось мовчки спостерігає. Раптово люди сполошилися – сходами підіймається Оксана Стефанівна Забужко, заради якої всі зібралися тут. Лунають прохання розписатися на книжках, але Юрій Прохасько, модератор сьогоднішньої зустрічі, запрошує всіх у залу. Час розпочинати.
Паралельно з Юрієм та Оксаною працює синхронний перекладач, молодий хлопець, що ходить залою та шепоче у мікрофон англійську версію розмови. Літня жінка, що сидить спереду мене, невдоволено обертається – обурена тим, що хлопець весь час бубонить.
А Оксана Забужко тим часом розказує, що мала би сьогодні презентувати свою нову німецьку книгу, адже запросили її сюди саме німці, та жінка попросила представляти українську збірку «Після третього дзвінка вхід до зали заборонено».
«Оскільки Одеса сама мене не запрошує, спасибі німцям за посередництво», – посміхається письменниця.
Збірка ця складається з кількох оповідань, написаних в різні періоди життя (щось ще у «волохатому 87-ому році», а щось – після Помаранчевої революції). Читати її можна, за словами авторки, як одне ціле, так і окремими текстами.
Письменниця розповіла, що оповідання «Альбом для Густава», написане ще після Помаранчевої революції, європейці чомусь пов’язують з Революцією Гідності. Голландський журналіст написав жінці з проханням взяти інтерв’ю у неї, пообіцяв спеціально для цього прилетіти в Київ, але через брак часу Оксана Забужко відповіла, що час на спілкування у неї буде лише в поїзді «Київ-Харків», яким вона збиралася їхати на презентацію власної збірки. Голландець погодився. «Під час нашої розмови я подумала: “Десь я це читала… ні, я це писала!”. І справді – наш діалог майже повторював розмову з книги, яку я їхала презентувати», – ділиться письменниця, а потім додає: «Цим і відрізняється література від журналістики. Це не репортаж, а натурна зйомка».
https://youtu.be/pNL98pePnuw
Здається, минуло лише кілька хвилин, але модератор чемно натякає, що часу лишилося небагато. Оксана Забужко читає фрагмент з цього ж «Альбома для Густава», а від цього подих просто перехоплює. Чи може хтось передати емоції краще, ніж сам автор?
Традиційно такі читання тривають півтори години (по 45 хвилин на двох авторів). Після української письменниці слово надають румуну Філіпу Флоріан. Тепер розмова письменника з модератором відбувається англійською мовою, а перекладач вже шепотить українською. «Ну чому ж ніхто нашою не перекладає?!», – через кілька хвилин не витримує один чоловік, перериваючи розмову про творчість румунського письменника. За мить аудиторія спалахує, наче свічка: хтось доводить, що прекрасно розуміє без перекладача, хтось кричить про те, що на такому заході некультурно кричати, а перекладач просить чоловіка взяти навушники, щоб чути переклад. Ще мить – чоловік йде з фестивалю в супроводі охорони. Ще мить – продовжується розмова і здається, що ніякого інциденту не було. Час вийшов і перед письменниками вишукувалася черга читачів із книжками на підпис. Я чекаю до останнього, тримаючи в руках блокнот. «Стипендію затримали, на книгу не вистачає», – винувато дивлюся на Оксану Забужко, а письменниця лише посміхається, розписуючись в моєму блокноті.
Переповнена емоціями, збираюся повертатися додому, але на сходах знов помічаю письменницю. Я згадую її слова про те, що оповідання – це не репортаж і питаю, чи може вона дати поради письменникам-початківцям, адже знаю, що чимало людей на факультеті прагнуть писати не тільки журналістські тексти.
«Писати не можна навчитися. З цим треба народитися», – каже Оксана Забужко. – «Але можна навчитися тому, без чого ви ніколи не станете письменником. Можна навчитися читати. Читати так, щоб розуміти, як текст робиться зсередини. Глибинне читання. Цьому можна і треба вчитися. Читайте багато і калорійно, вчиться розуміти, як зроблено якісний текст – це найкраща школа для молодого письменника».
Небо сьогодні дивовижно гарне, як і вечір, проведений з письменниками, в рамках IV Міжнародного літературного фестивалю в Одесі.
Тєрєхова Марія