Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Орган, на який хочеться сходить ще раз

Справа не тільки в наголосі

«Готика любит пенье

Душ кафедральных органов,

Ты – колдовское растенье,

Хрупкий цветок майорана…»

Margenta – російський фолк-рок гурт

Бах, дерев’яні лави, неповнолітні тенори, розп’яття. Ні, це не  короткий перелік реквізиту на черговий британський фільм про середньовіччя. Так, це сталося посеред цілком модерного українського міста у 21 сторіччі. Ніч органів у кірхі – це те, що варто пережити.

Про органи як найзагадковіший музичний інструмент написано та оповідано чимало. Це і середньовічні байки про тисячі духів, які проживають у кожній металевій трубочці інструмента. Туди ж і казки про талант від диявола у особливо віртуозних виконавців. У останнє справді починаєш вірити, коли вперше чуєш цільний концерт наживо.

Потрібно зазначити, що конкретно зі створенням концерту в організаторів усе вийшло. Слабо розуміючись у внутрішній кухні є відчуття, що створити цільну композицію (була і зав’язка, і непогана кульмінація, і логічна кінцівка) у настільки специфічному і, важливо – не концертному жанрі, було дуже важко. Проте 2 години пройшли гладко, без особливих провисів.

Окремий захват потрібно адресувати технічній складовій концерту. Чи серед протестантів, чи зі сторони, організатори знайшли чудового відеорежесера. Створені їм добірки приємних, але у той же час влучних кадрів, виглядали під стать музиці – грандіозно. Ще більше поглиблювало ефект виведення зображення на вівтар. Штормове море, спалахи блискавиць та колихання трави на тлі мінімалістичного лютеранського розп’яття. Так, все сподобалось. Давайте ще.

Втім, усі плюси технічної частини могли запросто спаплюжити те, заради чого слухачі і прийшли. Орган, як і органістка, були прекрасні. Як вуха простака, так і органи слуху вибагливого відвідувача, ця віртуозна музикантка вражала і, інколи, навіть пестила. Однак, наскільки вдалою не не була б музика, за 2 години вона мала усі шанси набриднути. Очевидно, що таку програму потрібно було б чимось розбавляти, аби від перенасичення одного інгредієнта вона не перетворилась у приторний сироп. На допомогу прийшов вокал.

Там було все: Співаки виконували «Ніч у опері», і католицьку месу (невідомо, як Мартін Лютер до такого віднісся би), і протестантські піснеспіви. А вокалісти були більш, ніж чудові. На декілька хвилин можна було й забути, що знаходишся просто в Одесі, просто на дерев’яній лаві під високим склепінням лютеранської церкви. Це була казка, фентезі із старої Європи, раритетний кінофільм. Та що завгодно, але не повсякденний вечір останньої суботи останнього місяця осені.

Хороший концерт – це збіг дуже багатьох обставин. Коли організатори створюють вдалу програму, а виконавці тримають високий рівень, подію можна вважати вдалим. А якщо усі компоненти на екстра-рівні, можна говорити про щось прекрасне. Вечір органної музики у кірхі був ще краще. А краще, здається, уже немає куди.