Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

«Репресоване мистецтво»

Снимоторшгршк

Одеський художній музей уперше представив виставковий проект  «Спецфонд: Репресоване мистецтво». Виставка почалася  21 вересня і продовжиться до 19 листопада. На ній представлені 80 робіт із зібрання НХМУ(Національний художній музей України), що були законсервовані наприкінці 1930-х і протягом багатьох десятків років були приховані від публіки.

Спецфонд формувався в Державному українському музеї упродовж 1937-1939 років. Картини привозили з різних міст України, а саме: Києва, Одеси, Полтави та Харкова.

Сьогодні ми можемо побачити твори цих художників й оцінити їх, тоді ж це було або дуже важко, або й зовсім  — неможливо. Цих художників партійні ідеологи називали загрозою для «нового суспільства», або просто «ворогами народу». Звісно, їх творчість заперечували, репресували, а самих художників позбавляли волі, а часто навіть життя. Дуже багато художників, поетів, письменників потрапили під репресії. Чому були такі жорсткі репресії? Перша частина ХХ століття – дуже складний час формування нового мистецтва, течій і напрямків. Тоталітарна система країни дуже впливала на формування національної думки, а художні твори – гарний інструмент пропаганди. Зрозуміло, що цей «інструмент» повинен створювати єдину ідеологію для людей, один стиль, одне мистецтво, один образ ідеального вождя, працелюбних і щасливих селян і робітників. Люди, що були проти такої системи, дуже жорстоко каралися, тому художники й інші творці повинні були або робити їх так, щоб задовольнити партію, або ховати свою творчість. Такі «ретельно приховані» картини, що не були знищені до наших днів зібрала ця виставка.

Долі майстрів були трагічними, каральну машину не зупиняв ані вік, ані стать: Михайлові Бойчуку на момент розстрілу було 55 років, Софії Налепинській-Бойчук ( Ілюструвала низку книжкових видань: «Катерина» Т. Шевченка, «Приймак» Д. Маміна-Сибіряка(1929). «Олов’яний перстень» С. Васильченка (1930), «Анна Кареніна» Л. Толстого (1935) та ін.) – 53, Іванові Липківському («Бесемер заводу ім. Дзержинського»  1926)  – 45, Василеві Сільвестрову (картина до повісті українського письменника Михайла Коцюбинського «Він йде»)  –  49, Миколі Івасюку («В’їзд Богдана Хмельницького до Києва» (1892-1912), «Богдан Хмельницький під Зборовом» (1892) –  72, Іванові Падалціт (картини «Українка» та «Автопортрет»)  –  43, Василеві Седляру (картина «Розстріл у Межигір’ї (1927) та Ілюстрація до “Кобзаря”) –  38, Іллі Шульзі (побутові картини «Перший трактор на селі» та  «Молодиці в хаті») –  60 років. Усі вони, попри свій неповторний художній стиль, життєві погляди, були розстріляні за звинуваченнями в контрреволюційній націоналістичній діяльності. Онуфрій Бізюков та Кирило Гвоздик  –  отримали значні терміни ув’язнення; вижити пощастило лише тим, хто вчасно покинув Україну. Переїхали до Москви Йосип Гурвіч, Ірина Жданко, Оксана Павленко, Антоніна Іванова. А ті, хто залишився в Україні і уникнув репресій, назавжди змінили своє життя, свою творчу манеру.

Лише наприкінці 1980-х розпочалася системна робота з дослідження спецфонду. Історія українського мистецтва поповнилася забутими іменами, які заново відкрили український авангард. На початку 1990-х відбулась низка виставок в Італії, США, Канаді, Німеччині, розпочалась робота з ретельного дослідження школи Михайла Бойчука.

1998 року в НХМУ вперше було цілісно представлено значну частину творів зі спецфонду; цьому передувала багаторічна робота його співробітників, зокрема відомих мистецтвознавців Дмитра Горбачова та Світлани Рябічевої.

Інформація узята в організаторки фонду в Одесі та в Києві у 2015 році – Юлії Литвинець.

 

«Наша виставка не є простим повторенням виставки НХМУ. Доповнена творами з одеської колекції, вона наочно демонструє перекличку між двома музеями» – розповів директор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд.

Представниками одеської колекції були: Григорій Довженко «Куркулі у попа», Йосип Гурвич «Відпочинок», Віра Волянська «Імперіалізм», Яків Тимофєєв «Село у 1921 році» та інші.

Що ж було незвичайного в цих картинах, окрім самої їх ідеї? Це їх стиль. Всі картини виставки були написані темперою (фарба, на сухих порошках), або оліею на полотні, більшість з них мали, або темні кольори, або навпаки, дуже яскраві. Зображені були робочі, селяни, портрети звичайних жінок та чоловіків, автопортрети та військові. Ніяких вождів, партійних лідерів там не було.

Картини ілюстрували тяжку працю робітників заводів, портів, шахт, полів тощо. У зображенні дійсність відчувалася не такою чудовою і радісною, як на радянських плакатах та популярних картинах радянського соцреалізму Тетяни Яблонської, Софії Іваннікової та інших. Полотно демонструвало бідність, байдужість звичайних радянських робітників і їх складне життя, яке не бажали бачити партійні ідеологи й насаджувати пропаганду.

Ще більше репресували праці, що підіймали національний дух українців, або інших народів, які хочуть розповсюджувати свою культуру й історію. Україна була однією з найкращих прикладів того, як народ до останнього боровся з репресіями та зберіг свою мову, культуру та історію.

«Хотілося не тільки споглядати, а почути концентровану, цікаву розповідь обізнаної людини. Взагалі музей правильно робить, що влаштовує просвітницькі акції з певної тематики», — дала коментар професійна художниця та відвідувач виставки Наталія Лупша.

Більшість відвідувачів були немолоді жінки, що цікавилися чимось новим, були й люди, які розуміються на цьому, а невисока ціна за вхід стимулює відвідати виставку студентам, оскільки для них вартість 35 гривень.

У чотирьох залах розміщено 80 картин, біля кожного експоната зазначено ім’я автора та його коротка біографія. В різні дні проводяться екскурсії по виставці із професійними митцями.

Мета, переслідувана організаторами — ознайомити людей з реаліями тих років, показати творчість художників, що не була оцінена через ідеологію та жорстке ставлення до них, адже саме митці йшли проти влади, показували, що мистецтво – є одна зі складових частин формування думки суспільства й свободи поглядів, що може змінити уявлення глядачів про епоху, народ та суспільство.

 

Владислава Тіщенко

Поділитися:
Share on facebook
Facebook
Share on twitter
Twitter
Share on pinterest
Pinterest

Логотипи студентських редакцій:

Соціальні мережі
Інші публікації

Діалог культур: про зустріч студентів факультету журналістики, реклами та видавничої справи з Послом Канади в Україні

Студенти факультету журналістики, реклами та видавничої справи відвідали лекцію Надзвичайного і Повноважного Посла Канади в Україні — Лариси Ґаладзи. Зустріч пройшла в онлайн-форматі на платформі Zoom. На зустрічі також були присутні студенти з інших факультетів ОНУ імені І. І. Мечникова. Модерував захід кандидат політичних наук, доцент Володимир Дубовик.

Один у полі (не) воїн: про майбутнє конструктивної журналістики в Україні

Професія журналіста як об’ємна складна геометрична фігура: має багато аспектів, сторін та кутів… Це усвідомлюють студенти факультету журналістики, реклами та видавничої справи, тому займають активну позицію, стежать за трендами сучасної журналістики і у навчальний, і у вільний від занять час. Саме тому 13 квітня за сприяння керівництва та викладачів факультету вони долучилися до лекції «Конструктивна журналістика: як перестати писати тільки погані новини?», організатором якої стала Комісія з журналістської етики. Ключовим спікером був Віктор Пічугін, заступник головного редактора медіагрупи «Накипіло», голова Громадського телебачення Харкова

Знайомство з факультетом журналістики, реклами та видавничої справи в онлайн-форматі

Є така весняна традиція на факультеті журналістики, реклами та видавничої справи – запрошувати на зустріч абітурієнтів. От і цього разу 27 березня 2021 року відбувся День відкритих дверей, щоправда, в онлайн-форматі на платформі Zoom. У зустрічі взяли участь декан факультету Олена Андріївна Іванова, заступник декана з навчальної роботи Інна Валеріївна Лакомська, старші викладачі Сергій Володимирович Азєєв та Аліна Олегівна Червінчук.

Факультет журналістики, реклами та видавничої справи Одеського національного університету імені І. І. Мечникова оголошує про проведення конкурсу студентських журналістських робіт на тему «Права людини в медіа: від розуміння до змін»

До участі у конкурсі запрошуються студенти І, ІІ, ІІІ та ІV курсів факультету журналістики, реклами та видавничої справи ОНУ імені І.І. Мечникова, які створюють власний