Надія Глушкова – випускниця університету імені І. І. Мечникова, їй 24 роки. У 2017 році дівчина з відзнакою закінчила факультет міжнародних відносин. У поетичних колах Одеси вона відома як поет під псевдонімом Хоуп Роджерс. Але наразі ми знайомі із Надією як співробітницею одеського телеканалу “Глас”. Про поради журналістам початківцям, власний досвід репортера та особливості роботи на телебаченні далі в нашому інтерв’ю.
– У студентів існує багато ілюзій щодо обраної професії, тому буде корисно більше дізнатися про тележурналістику від практикуючого журналіста. До речі, чи сумуєш власне ти за студентськими роками, які згадки про університет у тебе залишилися?
Моє студентське життя було дивовижним. Я раділа кожній сесії, мені дуже подобалися наші викладачі та перелік предметів., які ми вивчали. Зараз, коли знайомі приєднуються до лав першокурсників, дещо їм заздрю, і хоча не хотіла б щось змінювати у власному житті, але роки студентства були мені необхідними.
– Розкажи, будь ласка, як саме потрапила на телебачення ? Як довго там працюєш?
Майже два роки. У середині 5-го курсу один із викладачів нашого факультету зробив оголошення, що на каналі “Глас” звільнилася вакансія журналіста. Я та декілька однокурсниць прийшли на співбесіду в головний офіс каналу із роздрукованим резюме. Я розповіла головному редактору про те, де навчаюсь, та що декілька років займалася риторикою та театральним мистецтвом. І мені одразу запропонували роботу!
– Чому обрала спеціальність міжнародника та чи допомагає вона в роботі?
Я закінчила університет із червоним дипломом міжнародника-політолога із поглибленим вивченням китайської мови. Захоплююсь політикою, тому й обрала цей факультет. Журналістика для мене – це похідна окремої професії: якщо ти шеф-кухар – ти пишеш книжки про кулінарію, механік – техніку тощо. Більшою мірою освіта пов’язана із журналістикою, тому що навіть суто українські внутрішні політичні питання легше зрозуміти, якщо ти в курсі світових подій. У майбутньому я бачу себе здебільшого в міжнародних відносинах і, можливо, саме в журналістиці.
– Розкажи детальніше про свої функції на “Гласі”
Працюю кореспондентом та ведучою, пишу матеріали, збираю новини для випусків, а також розташовую їх по черзі, роблю підводки. Ці обов’язки стосуються не кожного журналіста нашого каналу, але в різні періоди я займаюсь усім перерахованим вище.
– Робочий день журналіста зазвичай немає чіткого графіку. А як минає твій робочий день?
– Якщо читаю ранковий випуск новин, то прокидаюся о шостій ранку, п’ю каву та добре снідаю, потім їду на роботу. Іноді мені потрібно ще звечора підібрати собі матеріал, іноді це роблять за мене інші. Отже, о 7.30 приїжджає гример, я вичитую випуски, віддаю текст суфлерам. Читаю його в ефірі. Далі можливі два варіанти подій: або провести наступні ефіри, або виїхати на зйомки. Робочий день триває по-різному, у деякі дні можу бути вільною за три-чотири години, але були випадки, коли працювала до 12-ти годин поспіль.
– Пригадай, які цікаві випадки траплялися на зйомках?
Серед незвичайних випадків мені найбільш запам’яталися зйомки у Білгород-Дністровському. Наш канал має єпархіальну спрямованість, і багато випусків присвячено єврейській громаді. Ми знімали випуск про синагоги на колесах (так, вони дійсно існують!) Зйомки відбувалися протягом усього дня, ми втомилися, але коли оператор сказав, що в нього бабуся єврейка, члени цієї синагоги вирішили провести над ним обряд посвяти з кіпою, молитвами й усе прямісінько у фургоні! Це було дуже незвично.
Наш канал дуже часто знімає єврейські громади, наразі у нас є розділ “Тео” про єпархіальні новини. До речі, стосовно ідеї щодо перенесення праху Нахмана до Ізраїлю, який знаходиться в Умані, то впевнена, що більшість євреїв схвально поставляться до такої пропозиції. Я також підтримую цю ідею, тому що не зручно, коли щорічно євреї з усього світу приїжджають у Софіївку, аби вшанувати Нахмана й після цього залишають місто в жахливому стані.
- Знаю, що ти позиціонуєш себе як поетку. Творчість важливішаза роботу?
Обидва напрямки мого життя рівноцінні. Існує стереотип, що творчі люди обирають більш прибуткові професії. аби заробити грошей та потім присвятити себе творчості, але це не так. Особисто в мені завжди змагаються дві особистості: міжнародник, який довіряє фактам, та поетка, яка звикла розмірковувати й шукати натхнення.
Чи змогла б ти залишити творчість заради кар’єри ?
Я не можу уявити випадок, аби мені було потрібно остаточно обрати між одним та іншим. Поезія не потребує офіри – я можу самостійно обрати час, коли захочу щось написати.
– Наскільки важлива зовнішність у роботі ведучого?
– На мою думку, зовнішність досить важлива в цій професії, але головне для ведучого – це енергетика людини. Бо навіть якщо ти дуже вродливий зовні, але неемоційний, то глядачі будуть байдужими до твого матеріалу.
– Як позиціонує себе, на твій погляд, “Глас” серед одеських ЗМІ?
– Із питанням інформаційної політики каналу потрібно бути дуже обережним, тому що існують чіткі межі між тим, що ти можеш розповісти як особистість та як представник каналу. Іноді трапляються випадки, коли канал повинен не вказувати на окремі деталі або менше подати інформації про об’єкт, аби не створювати проблем із керівниками. Цензура існує завжди, як і точка зору каналу, до того ж ми дуже рідко використовуємо “гучні” новини.
– Чи вітаються на каналі ініціативи, власні матеріали?
– Кожен із журналістів може запропонувати свій матеріал, оскільки іноді новин не вистачає, що логічно: одного дня може трапитися кілька подій, іншого – майже нічого, і в таких випадках пропонуємо власні ідеї та обговорюємо їхіз головним редактором.
– Що ти побажала б нашим першокурсникам-журналістам? Які б дала поради?
Побажала б новачкам обрати власну тематичну спрямованість. Власний стиль може не врятувати, якщо не розумієшся на темі. І хоча я не навчалася на факультеті журналістики, але розумію, що першокурсники цього факультету дуже романтизують обрану професію й не розуміють скільки треба працювати над собою та докладати зусиль. Журналістика – це своєрідне випробування: ти пізнаєш себе, дізнаєшся про прихованні вміння та долаєш внутрішні перешкоди. Я й досі нервую перед прямими ефірами як і ті ведучі, які працюють на телебаченні багато років. Ця професія дуже важка як морально, так і фізично, її неможливо поєднувати із іншими, тому що іноді виснажуєшся так, що хочеться просто прийти додому та лягти спати. Матеріали бувають нецікавими, деякі думки можуть суперечити твоїм власним, треба бути оперативним та іноді працювати в незручних умовах. Ця професія дуже не проста та не зовсім романтична, але вона дуже захоплююча, якщо дійсно її любиш.
Лопатюк Дар’я