Від витоків…Катерининська. Дерибасівська. Єврейська. Велике місто з великою історією. Зараз говорять, що зникає минулий шарм Одеси, її харизма. Часи змінилися, і спадщина, яку залишили наші пращури, припадає пилом у музеях, та під цокання настінного годинника кожна вітрина зі старими наказами, печатками, монетами, знов і знов дбайливо протирається доглядачем музею від пилу. Не повинні забути! У пам’ятниках, музейних портретах завмерли особи, які, ймовірно, кілька сот років тому тривожилися, коли лунав новий наказ її Величності, які дбали, як би не запізнилася деревина, або ж замість міцних чоловічих рук, тонкі плечі кружляли в ритмах Віденського вальсу в залах цього прекрасного міста. Шум, крик, ентузіазм кипів у той час, коли великі надії покладалися на нове європейське місто, де судилося жити у злагоді багатьом народам.
Повернемося у час, коли Одеса ще не була забудована красивими будівлями і парками, а лише кінні упряжки зрідка проїжджали повз невисоку фортецю Хаджибей. Тоді, до 1794 року Катерина II пише Де Рібасу знаменитий рескрипт про заснування Одеси, в якому царською рукою викладалося наступне:
«Уважая выгодное положение Гаджибея при Черном море и сопряженные с оным пользы, признали Мы нужным устроить тамо военную гавань, купно с купеческою пристанью. Повелев нашему Екатеринославскому и Таврическому генерал-губернатору, открыть тамо свободный вход купеческим судам, как наших подданных, так и чужестранных держав, коим силою трактов с империей нашей существующих, можно плавать по Черному морю, устроение сей Мы возлагаем на вас и всемилостивейше повелеваем вам быть главным начальником оной».
Звичайно, нову територію потрібно було якомога швидше заселяти, щоб місто розвивалося. Царським рішенням було вирішено переселити величезне число євреїв, які раніше проживали в смузі єврейської осілості, де обкладалися непідйомними податками. На нові землі надавалися значні пільги, свобода, і місто стало швидко наповнюватися єврейською громадою. За часів Воронцова в Одесі почала селитися єврейська інтелігенція з Австрії, освічені фахівці, ремісники, лікарі, купці. І так говорили тоді Одеські євреї: «На сім верст від Одеси палахкотить пекло». 1800-ті стали світанком для Одеських євреїв. До середини XIX Одеса стала не тільки великим центром «єврейського» Просвітництва, але ще і третім щодо економічного зростання, поступаючись Петербургу і Москві. Відома Одеса своїми єврейськими лікарями: видатний психіатр Микола Бернштейн, а друга у світі станція швидкої допомоги з’явилася в місті завдяки старанням Якова Бардаха. У цьому місті євреї, і не тільки, знаходили свободу. На початку ХХ століття, коли єврейське населення становить 32%, Ісак Бабель пізніше буде так писати про Одесу:
«Мне же кажется, что можно много сказать хорошего об этом значительном и очаровательнейшем городе в Российской Империи. Подумайте — город, в котором легко жить, в котором ясно жить. Половину населения его составляют евреи. В значительной степени их усилиями — создалась та атмосфера легкости и ясности, которая окружает Одессу».
Одеса стала головним культурним центром південного заходу Російської імперії, безліч талантів з єврейським корінням тут писали, управляли, лікували. Але з часом, з 1917, по місту пройшлася жовтнева революція і громадянська війна, яка сильно скоротила чисельність євреїв в місті, проте це не йде в порівняння з тим, що трапилося у Другій світовій війні з єврейською спільнотою, що зазнала геноциду, та врятувалася далеко не всі. Невмолимий час і зміни.
Єврейський ренесанс: захист і заступництво. Переживши важкі часи правління радянської влади, з 1990 року в одеській єврейській громаді стався ренесанс. Було відновлено організації і структури, які повністю забезпечують життя євреїв, і на сьогоднішній день, спільнота протегує багатьом євреям, надаючи допомогу у значній кількості питань. Є й освітні заклади, прив’язані до громади: школи і університети. Детальніше про їх уклад розповіла студентка єврейської громади «Хабад» Міріам Меламед:
«Всього в Одесі дві громади. Перша — «Тіква», друга — «Хабад». Перша громада підтримує студентів, вона оплачує контракт, і натомість студенти ходять на шаббат, єврейські заходи і у них два рази на тиждень навчання єврейським традиціям в рамках навчальної програми STARS. У «Хабаді» трохи по-іншому, там більше єврейських традицій в університеті. Дають стипендію за те, що ти відвідуєш такі заняття за традиціями. Також всі учні зобов’язані відвідувати релігійні свята, це одна з умов вступу до цього університету. В єврейській школі — однакова у всіх кошерна форма, в університеті простіше, але для дівчат є обов’язковими — довгі спідниці, закриті плечі, водночас для хлопців — кіпи (єврейський головний убір)».
Єврейський університет дозволяє отримати студентам якісну освіту і навчатися за трьома напрямками: фінансово-економічному, юридичному та гуманітарному, після чого випускники отримують державні дипломи. Говорячи про громаду «Тіква» — вона була піонером у відродженні єврейського життя, відновленні ідентичності, яка була практично зруйнована за часів комуністичного правління. Крім усього, організація займається благодійністю, забезпечуючи різною допомогою, в тому числі і медичною, єврейські родини. За останні 20 років «Тіква» врятувала 2250 єврейських дітей від жахів державних дитячих будинків. «Хабад» також має всі необхідні заклади, включаючи дитячий сад, школу і університет і займається широкою благодійністю. На сьогоднішній день єврейська спільнота наполегливо продовжує підтримувати свої традиції і звичаї, зберігаючи ідентичність великого народу Ізраїлю. Виникає питання: як в сучасному світі єврейська молодь ставиться до національних традицій і звичаїв? Ілля Федотов, студент 3 курсу факультету журналістики ОНУ, який числиться у спільноті, висловив свою точку зору на цю тему:
«В основному — по-різному. Є ті, які дотримуються національних традицій, а є ті, що не дотримуються нічого. Чимало існує людей, які не дотримуються національних традицій, також є число людей, які намагаються хоч трохи дотримуватися, та вважаю я, що в такому випадку людина вже молодець».
Багато талантів подарував цьому місту єврейський народ. Громадські діячі, поети, прозаїки, і безліч всяких майстрів і ділків, які підняли Одесу на новий культурний рівень, та кожен вносив свою частку у це місто. Те саме місто, в якому легко і ясно жити. Дружний народ. Згуртований народ.
«Я пишаюся своїм єврейством, але як і будь-яка людина не дозволю приниження своєї національності, адже антисемітизм нікуди не подівся, тому не кожному говорю за свою національність. Єдине, що хочу сказати це те, що є прагнення подружитися з іншими народами. Оскільки те, що є у мене прагнення підтримувати дружбу і співробітництво між іншими націями, можу також відзначити, що серед єврейського народу відмінності є такі: хоробрість, працьовитість, колективізм, дружелюбність. Щодо єврейського національного характеру скажу, що дуже різний, адже оскільки євреїв багато, є ті, які знаходяться в асиміляції та сформуватися могли як позитивні, так і негативні якості. Так ось наостанок я тобі скажу, що в першу чергу залежить не від національності, а від самої людини», — Ілля Федотов, студент 3 курсу.
Одеса-мама — місто зі своєю душею, зі своїм ритмом й неймовірною історією. Відголоски минулих часів все ще спокійно дивляться на нас крізь старі замальовки, фотографії, портрети, чорнила на пергаменті. Примари минулих століть ще шепочуть крізь старі будинки, високі старовинні двері та потріскану ліпнину. Одеса Екатерінінська. Одесса Де Рібасовська. Одеса Єврейська. Одеса — для всіх.
Я жил тогда в Одессе пыльной:
Там долго ясны небеса,
Там хлопотливо торг обильный
Свои подъемлет паруса;
Там все Европой дышит, веет,
Все блещет югом и пестреет
Разнообразностью живой. (с) А.С. Пушкін
Давид Батищев