В Україні є багато стадіонів: кожен має свою історію, особливості, періоди як підйому, так і занепаду. Наш університетський стадіон ОНУ імені І. І. Мечникова не є виключенням. Як заснували цей стадіон? Яким чином він сприяв розвитку футболу в Одесі? Яким є «легендарний стадіон» сьогодні? Своєю думкою на ці та інші питання поділився викладач нашого університету, дослідник історії України Тарас Вінцковський.
Наш стадіон має давню та різноманітну історію. Чи добре знають її студенти — питання риторичне. Оскільки цей університетський майданчик є історичною спадщиною спортивного минулого нашого міста, студентам нашого університету все ж варто знати, що ховається за синьою табличкою з промовистим написом «Стадіон».
Тарас Степанович Вінцковський — викладач з кафедри історії України на факультеті історії та філософії ОНУ імені І. І. Мечникова. Він має широку монографію учнівських робіт, археографічні видання, брошури, наукові статті та інші наукові роботи, серед яких є і публіцистика на тему футболу.
— Тарасе Степановичу, скажіть, будь ласка, що особисто вам відомо про наш університетський стадіон в історичному контексті?
— Відомо, що це один із найстаріших стадіонів України, а, можливо, навіть і найстаріший нині. Як припущення можна сказати, що найімовірніше він існує з 1910 року — це якщо прив’язуватися до конкретної дати.
一 Як ви гадаєте, поява цього стадіону посприяла в подальшому розвитку футболу в Одесі у ті часи?
— Безумовно! Немає жодного сумніву, що це так. Варто розуміти, що у той проміжок часу, на початку XX століття і до середини цього ж століття, в Одесі були величезні проблеми з футбольними полями. Оскільки їх було дуже мало і вони були невисокого ґатунку, поява такого футбольного поля, пізніше стадіону, безумовно мала значення. Про це свідчить хоча б той факт, що в 1913 році на новому стадіоні відбувся знаменитий фінал Чемпіонату Російської імперії з футболу, в якому грала збірна Одеси проти збірної Санкт-Петербурга. Ці матчі Одесити виграли, щоправда, вони пізніше були анульовані, через порушення збірної Одеси регламенту, але це вже інше питання.
— Що ви можете розповісти саме про цей славетний матч, в якому Одесити стали чемпіоном цілої імперії?
— Це був один з перших чемпіонатів Російської імперії, «Санкт-Петербург» як столиця вважався фаворитом. «Одеса» доволі несподівано вийшла до фіналу, принаймні фаворитом вона точно не вважалася. Напевно, в цьому матчі свою роль відіграла недооцінка суперника з боку «потенційного чемпіона», тобто «Санкт-Петербурга». Але одеська команда виграла і довела, що вона є конкурентоспроможною. Потім, через те що за неї грали більше легіонерів (іноземців), ніж дозволяв регламент, ця перемога була анульована. В складі збірної Одеси ледь не пів команди, складали футболісти «Одесько-Британського Атлетичного Клубу», це стало юридичною підставою для скасування результатів фінального матчу.
Втім, слід розуміти про одне дискусійне питання, відповідь на яке ще залишається не з’ясованою. Чи відбувся матч на полі, яке є ідентичним теперішньому університетському стадіону. Існує є дві точки зору, одна з яких полягає у тому, що на початку ХХ століття футбольне поле розташовувалося трішки в іншому місці, десь в районі сучасного корпусу Біологічного та Геолого-географічного факультету. Однак оскільки немає документа, за допомогою якого можна було б цю дилему розв’язати, все, що ми можемо сьогодні, — розглядати ці дві гіпотези. Напевно, тут також варто додати, що табличка, яка розміщена на вході до стадіону, не відповідає дійсності. Теперішній стадіон, навіть незалежно від того, чи був він від самого початку на цьому місці, де зараз, чи трошки в стороні, не міг бути «першим футбольним полем Одеси».
Зі слів Тараса Степановича Вінцковського можемо зробити висновок, що стадіон ОНУ, як і в цілому футбол на півдні України, пережив довгий та непростий шлях, сформований не тільки з перемог, а ще й з поразок. Як зазначає Тарас Степанович, футбольне поле нашого стадіону не було першим футбольним полем Одеси. Але він не виключає той факт, а навпаки стверджує, що в ті часи наш стадіон значною мірою посприяв розвитку футболу в Одесі.
Хай там що, спортивний дух, що демонстрували гравці в ті часи на цьому стадіоні, де б він не розташовувався та коли б не зародився, безумовно залишив приємні спогади у пам’яті фанатів одеського спорту. Роки минають, змінюються цілі покоління, але все одно є ті, хто може поділитися щирими враженнями, пов’язаними із цим стадіоном.
Дослідник історії України Тарас Вінцковський поділився ностальгічним спогадом: «Я ходив на цей стадіон на тренування, які проводив тодішній завідувач кафедри фізичного виховання і колишній футболіст одеського “Чорноморця” — Олексій Федорович Попичко. Тренування тоді проводились тричі на тиждень: понеділок, середа та п’ятниця. На цьому стадіоні проводились змагання: Першість університету, Кубок університету, Суперкубок університету. Також проводила матчі збірна університету, за яку мені теж довелося декілька років відіграти. Очевидно, що спогади про цей стадіон є сильними й приємними».
Денис Пелипський, студент третього курсу факультету журналістики, реклами та видавничої справи розповів про свій спогад: «Мені пощастило бути присутнім на фестивалі “Mechnikov Start Fest”, де я познайомився з нашими чудовими студентами першого, другого та четвертого курсів. Тоді проводили усілякі веселі конкурси, ми співали, танцювали… Цей день надовго залишиться в моїй пам’яті!».
Ашраф Муфле, студент четвертого курсу біологічного факультету поділився своїм спогадом про університетський стадіон: «Коли я приїхав до Одеси, я мало кого знав, але дуже любив і досі люблю футбол. Тому коли я одиноко гуляв вулицями неподалік нашого університету, я наткнувся на цей стадіон. І хоч його стан не є найкращим, моя любов до гри була сильнішою, тому наступного дня я вже грав на тому полі, де за грою, хоч і не розумію вашої мови досконало, я познайомився із великою кількістю цікавих людей. Це дуже теплий спогад».
Стадіон — це лише метафора. Адже як колись, так і нині, він слугує для об’єднання різних верств населення, попри статус, громадянство, стать або ж успіхи у навчанні. Це місце, де перетинається минуле, теперішнє і певним чином майбутнє нашого спортивного життя. Сподіваємося, що надалі не буде приводу для мінорних рядків, а будуть часи лише приємних спогадів.
Олександр Волочан
3 курс
“Sirius”