Такий звичний запах навчання — одне з найбільших здивувань для тих, хто потрапив до університету вперше за останній рік. Ще у грудні 2021 року відбулася остання офіційна зустріч для більшості студентів різних факультетів ОНУ імені І.І. Мечникова до початку повномасштабного вторгнення. Тоді ще ніхто з них навіть не підозрював, що матиме змогу побачити своїх колег лише через рік. У теперішньому навчальному семестрі більшість студентів повернулися до очного навчання, тож тепер мають змогу проживати повноцінне студентське життя.
Навчальний рік 2022-2023 починався не так, як усі інші. Хоча люди й звикли до дистанційної освіти, яка стала необхідністю в реаліях війни, було бажання потрапити в місце, що наповнене знаннями та навчанням, — в університет. У кожного студента різні асоціації з університетом та навчанням зокрема, але змінений ритм життя породжує бажання заглянути в минуле, де мирне життя дозволяло навчатися у звичному режимі та не залежати від обставин. Якщо у першому семестрі поточного навчального року студенти мали змогу обирати режим навчання — очне або дистанційне, то другий семестр продукує асинхронний режим навчання. За ним люди, що знаходяться в Одесі, відвідують університет, а ті, хто поза межами міста, мають змогу доєднуватися до лекцій онлайн та надсилати виконані практичні завдання в Гугл клас.
У філологічному корпусі, що на Французькому бульварі, життя кипить ще з перших днів. Студенти розглядають все навколо. Тепер здивування викликає все, що можна побачити: великі двері в аудиторіях, лави біля цих аудиторій, стенди зі студентськими періодичними виданнями, велика кількість сходів, портрети та картини на поверхах різних факультетів, присутність такої кількості студентів та викладачів навколо.
На вулиці з самого ранку, в залежності від розкладу, збираються компанії зі студентів. Вони розмовляють про щось своє, обговорюють поточні проблеми, сміються. Всередині цих компаній панує атмосфера, яку, напевно, неможливо відтворити у будь-якому іншому місці. Люди спілкуються і поза межами університету, але те, як це виглядає біля корпусу, значно відрізняється від того, що можна побачити ще будь-де.
Коридори переповнені студентами, які заклопотані своїми справами. Комусь потрібно встигнути добігти на пару до вимогливого викладача, хтось метушливо шукає відповіді до практичного заняття, коли їхні друзі спокійно насолоджуються їжею та спілкуються. Чого тільки варта ранкова черга до розкладу, який можна віднайти на поверсі свого факультету. Серед такої кількості людей навряд чи хтось замислюється про те, яка різна атмосфера для всіх навколо. Як одне місце, що призначене для однієї цілі — навчання — насправді по-різному може відчуватися.
«Офлайн-навчання додає різноманітності в буденне життя, вже набридло сидіти цілими днями біля екрана комп’ютера. Я думаю про те, що нарешті маю змогу поспілкуватися з друзями, відчути це колись бажане “студентське життя”. А також отримати задоволення від живого спілкування із викладачами. Я ще у процесі адаптації. Найскладніше привчити свій організм прокидатися раніше та мати бажання їхати кудись. А саме до офлайн формату проведення практичних занять я вже звикла», — коментує Ксенія Губанова, студентка 2 курсу.
До коментування долучається ще одна студентка 2 курсу, Тетяна Іванцок: «На мою думку, відвідування університету — це важливий етап у моєму житті. Це безтурботний час, зустрічі з друзями та однокурсниками, отримання нових знань та навичок. Також велику роль відіграє атмосфера університету: обговорення навчального матеріалу та отримання допомоги під час виконання завдань. Коли людина знаходиться вдома, їй важко зосередитися на навчанні, тому що постійно щось відволікає, знаходяться більш “важливі” справи, ніж навчання. Насправді після двох років дистанційки було важко звикнути. Потрібно рано прокидатися, аби зібратися і все ж поїхати до університету. На онлайн навчанні все набагато простіше. Звикнути до навчання мені допомагає спілкування з одногрупниками, таким чином можна зменшити тривогу та створити комфортну атмосферу».
Коли перерва закінчується і майже всі дістаються місця призначення, університет поринає у відносну тишу, яку іноді розбавляють своїм шепотінням більш-менш тихі розмови людей, що проходять повз аудиторії та кабінети. Запізнюватися на першу пару — майже традиція, звичка, тож деякі двері спеціально не зачиняють ще якийсь час після початку пари, аби студенти бачили, що на них чекають. У таких випадках можна почути шматочки різних лекційних матеріалів, побачити ще сонні вирази обличчя. Але щось у цьому є.
В умовах «повернення до нормального життя» не варто забувати й про небезпеку, яка все ще чатує на нас кожної повітряної тривоги. Сили протиповітряної оборони — найкращі, тому одесити часто нехтують своєю безпекою, не переходячи до укриття в моменти особливої небезпеки. Таку тактику не можна наслідувати під час очного навчання, тож тоді, коли повітряна тривога все ж починається, а студенти в цей момент знаходяться в університеті, кожному з них необхідно пройти до укриття. Там панує своя атмосфера. Є все, що потрібно для комфортного існування на деякий час: купа місць для сидіння, освітлення, окремі приміщення на кшталт кабінетів, туалет. Все це створює можливість продовжувати навчатися.
Обличчя тих, хто опиняється у підвалі університету вперше, трохи здивовані, тому що вони не знають, на що можна очікувати, ховаючись від можливих атак підступного ворога. Але серед купи людей, що об’єдналися заради спільної мети та готові підтримати, за необхідністю пояснити, як тут співіснувати, швидко приходять до ладу. Коли окремі групи обирають собі вільні «кабінети», можуть продовжувати лекції, практичні, контрольні, колоквіуми тощо. Цьому сприяє наявність невеликої кількості столів та стільців. Кожен зможе знайти місце для себе.
Важливо пам’ятати, що від кожного з нас залежить майбутнє України. Бажання навчатися породжує більші шанси на велику кількість таких необхідних нашій країні спеціалістів конкретних галузей. Можливо, навчання в колективі, а не вдома наодинці, буде дарувати більше натхнення на розвиток себе як особистості, що взаємопов’язано і з майбутнім розвитком країни. А це має таке велике значення прямо зараз. Українці не здаються. Працюють, навчаються, живуть в умовах війни. А ще й заряджають один одного боротися далі.
Ольга Споркіна