Насамперед треба розуміти, що сучасне мистецтво — це те, що актуально; це відчуття часу та сьогодення.
У 21 столітті творчість є доступною. Писати можна на чому завгодно та чим зручно автору: від олівців та маркерів до олійних фарб і пастелей. Усіх їх можна придбати в будь-якому магазині, тому кожен може почати творити просто зараз. Єдине, що може турбувати це затратність. Матеріали справді коштують немало, але головне — бажання.
Художники стверджують, що сучасне мистецтво доступне для всіх. В ньому не потрібно шукати підсенс, треба лише включити фантазію. Якщо автор бачить свій світ в абстракції, а ви бачите зовсім інше — все добре. Найголовніше це те, що ніхто нікому нічого не нав’язує. Ви особисто приймаєте сенс і можете їм знехтувати. У сучасному світі немає правил, форм та меж — існують тільки ви й ваша фантазія.
Андрій Хміляр — одеський художник, який працює у різних напрямках мистецтва. Зануримося у світ творця, поспілкувавшись з ним.
Коли ви зрозуміли, що можете через роботи передати щось своє?
— У дитинстві.
Що для вас є мистецтвом і чи відрізняється сучасне від минулого?
— Мистецтво це єдина форма свободи. Абсолютно. Я думаю, що мистецтво зараз не зовсім на полотнах або в скульптурах, як ми звикли бачити крізь історію.
Що вас надихає?
— Запахи, кольори, звуки, небо.
Чи є посил у ваших роботах і чи повинні люди бачити тільки те, що бачили ви?
— Кожен це вирішує для себе сам.
Що для вас колір? Гармонійне поєднання або ваші почуття/відчуття?
— Кожен колір має свою мову, якийсь унікальний голос.
Важливіший підсумок або процес?
— Важливо, скоріш за все, «підійти» до полотна. Це найскладніше. Процес — це неймовірна пригода, а підсумок — це щастя, яке моментально змінює спустошення.
Чи згодні ви з тим, що настрій в якому ви працюєте, передається на полотні?
— Настрій диктує саме полотно і те, що відбувається на ньому.
Чи є якісь складнощі розвитку саме в Україні?
— Безумовно, і це дуже смішно. Щось відбувається, але дуже дивно і награно. Погляньте, що було в Парижі на рубежі 19-20 століть. Та що вже там Париж, банально Москва, Пітер і Одеса на початку 20-го. Ні рухів, немає сили в цьому. Богема тепер це щось з області моди.
Чи були моменти, коли ви стикалися з засудженням з боку інших людей?
— Так, це нормально. Ніхто ж нікому нічого не винен. Це означає, що ти на вірному шляху.
Карантин, як для художника, на вас вплинув негативно чи позитивно?
— Дуже позитивно. Найбільше люблю бути наодинці з собою. Це приносить величезні результати.
Бувають моменти коли натхнення немає? Що ви робите в таких ситуаціях?
— Натхнення приходить під час роботи.
Ви продаєте всі свої роботи? Які відчуття після того, як віддаєте їх іншим людям?
— Кожна робота це напевно як своя маленька дитина. Насправді деякі не хочеться продавати, відчуваєш опір всередині себе, але потім кажеш собі, що так повинно бути. Рухаєшся вперед, розлучаєшся з ними і створюєш нові. Дивні відчуття.
Навчатися завжди або робити щось одне, що вмієте добре?
— Вчитися. Робити щось одне добре це досить абстрактно і нудно, напевно.
Чи є у вас ще інші улюблені заняття? Чи є творчість основною вашою «роботою»?
— Є декілька. І в кожному з них ти відкриваєш себе іншого, відбувається неймовірний синтез, який своєю чергою додає межі. Йти в одну сторону не означає дивитися в одну сторону.
Чи є щось інше, що ви любите настільки ж сильно як мистецтво? Можливо ваша основна робота?
— Для мене не існує поняття “робота”, “основна”, “неосновна”. Це все системні кліше. Існує те, що ти любиш, і в чому ти хороший. Ні вихідних, ні робочих. Є кожен день. Знайдіть свою свободу!
Чи плануєте ви зробити власну виставку?
— Повинно було відбутися 4 виставки за минулий рік. Чи то ще буде.
Ви вже знайшли себе або все ще в пошуках? Дайте кілька порад тим, хто ще шукає себе.
— Так, знайшов. І радий, що за життя. Порада проста: не обманюйте себе і робіть те, що хочете, а не те що треба.
Нечипоренко Анастасія, 1 курс «Prostir»