Якщо попросити українців назвати декілька музичних шоу, неодмінно пролунає «Голос» та «Х-фактор». Та чи замислювалися ви про те, що відбувається по іншу сторону екрана? Чутки, міфи, стереотипи про ці телевізійні проєкти з роками не згасають. Аби дізнатися про закадрове життя від першої особи, наша редакція поспілкувалася з Віолеттою Литвиненко, яка чотири рази брала участь у найголовніших музичних конкурсах країни.
– Що для тебе участь у музичних проєктах, чому вирішила спробувати?
– Я з дитинства мріяла про сцену, конкурси – це єдина можливість для співака-початківця вийти на сцену, якщо не брати до уваги виступи перед родичами на кухні.
– Давай із самого початку, як проходять кастинги?
– Кастинги на талант-шоу – це окремий світ. Сотні людей, і ти бачиш, що кожен з них вважає себе талановитим. Перше бажання – кудись сховатися. Але я пройшла шлях і зворотнього вже немає. Тремтіння в колінах, хвилювання. Тобі дають номерок і починаєш відчувати себе таким беззахисним, але ти вже тут і варто спробувати. Коли оголошують номер і викликають на прослуховування, земля провалюється під ногами, очі шукають підтримки. Заходиш у кабінет для прослуховування, як дитина заходить у перший клас. І тут дуже багато залежить від людей, які слухають учасників, наскільки вони відкриті й добрі по відношенню до кожного. Проте, мені зазвичай щастило і я відчувала, що члени журі розташовані до мене. Далі пропонують щось заспівати. Після першої ноти все стає неважливим. Вийшовши з кабінету, розумієш, що життя прекрасне і шалено радієш тому, що зараз ти вийдеш на вулицю.
– Один з найпоширеніших міфів – на шоу потрапляють тільки через зв’язки або за гроші. Бути талановитим достатньо, аби взяти участь в популярних ТВ-проєктах?
– Я не знаю, як у інших, але у мене на момент участі в конкурсах не було ні зв’язків, ні грошей. Бути талановитим достатньо. Абсолютно. Але потрібно розуміти, що талант має в собі багато підпунктів. Раніше я про це навіть не замислювалася. Але згодом, у спілкуванні з телевізійними продюсерами, з такими артистами як я, з режисерами, моє розуміння таланту стало набагато ширше. Це не тільки гучний вокал або харизматичне виконання, це не тільки музичні дані. Це ще й вміння донести зміст пісні до глядача, вміння прожити пісню, акторські здібності, талант використовувати простір сцени. Цьому звичайно можна навчитися, але я часто бачила маленьких діток на конкурсах, які мають ці якості від самого початку. Тобто дитина виходить на сцену і вже видно, що вона артист.
– Ще один стереотип – «все за сценарієм». Відбирають тільки яскравих людей, тих, хто може зробити шоу.
– Можливо, продюсери талант-шоу, напевно, мають свої завдання і цілі. І одне з таких завдань є залучення глядацької аудиторії. Якби я була продюсером, я б дійсно вибирала яскраві типажі, харизматичних людей, які вміють цікаво говорити. Отже, це скоріше так, ніж ні. Просто вміння співати – це не зовсім цікаво глядачеві, бо співають майже всі, а зірками стають одиниці.
– Що було найскладнішим під час участі?
– Вміння зібратися. Переживання, думки літають в голові зі швидкістю урагану, дуже складно зосередитися на головному. Те, що я брала участь з дитинства в багатьох конкурсах мені дуже допомагало на великих ТВ-шоу. У порівнянні з багатьма учасниками, у мене був сценічний досвід. Але є люди, які народжені конкурсанти, вони переходять на проєкти, як спортсмени на змагання і відчувають себе на таких заходах як риби у воді. На щастя чи на жаль, я до таких не належу, я глибоко творча людина, у мене постійний зв’язок з космосом, тому сконцентруватися на головному мені завжди було складно.
– Як проходив твій звичайний знімальний день?
– Як у кіно. Велика команда, всі бігають, щось вирішують, щось радять. Хтось налаштовує світло, хтось перевіряє звук. Повітря наповнено креативом і творчістю. Це нереальні відчуття, коли талант-шоу закінчується, ти за всім шалено сумуєш, бо за межами життя знову стає звичайним, а іноді навіть нудним. Я обожнюю той стан свята, який дає знімальний процес.
– Розкажи, як працюють з учасниками всередині шоу, без камер. Наприклад, чи відпрацьовують наставники номера з учасниками як показують на екранах?
– Так, все так і відбувається. Тільки паузи набагато довше, ніж так як нам показують по телебаченню. В реальності: ти приїжджаєш на знімальний майданчик і чекаєш своєї репетиції пів дня, потім ще пів дня ти чекаєш зустрічі з наставником. У знімальний день ти приїжджаєш у павільйон о 8 ранку і довго чекаєш початку зйомок. Завдяки монтажу здається, що події пролітають як оком змигнути, але в житті все не так швидко і не так легко.
– Чи знають учасники хто піде з проєкту?
– Ніколи з цим не стикалася. Вигін певних учасників – завжди несподіванка. Щоразу після виступу ти розумієш, що піти можеш і ти. Дізнатися чим закінчиться фільм, можна тільки скачавши цей фільм і перемотавши його вперед. Кінець кожної програми майже завжди непередбачуваний. Глядач все бачить і обдурити його очевидними діями – це значить втратити його.
– Дивишся зараз шоу, в яких брала участь?
– Рідко. Цікаво дивитися шоу, коли не знаєш, що відбувається за лаштунками. Мені набагато цікавіше спостерігати не за шоу, а за тим як складається доля моїх колег після.
– Які перспективи перед тобою відкрила участь?
– Я познайомилася з чудовими людьми: Потап, Костянтин Меладзе, Руслан Квінта, Сергій Бабкін, Антон Савлепов, Наталя Могилевська та іншими цікавими людьми, які невідомі широкому загалу – учасники, режисери, композитори, стилісти, візажисти. Всі вони поділилися зі мною найголовнішим – своїм досвідом і своєю підтримкою, і підтримують мене до сьогодні. Я вважаю, це найголовніше, що дало мені участь в талант-шоу. Ну і, звичайно ж, можливість бути побаченою мільйонами людей, це своєрідний аванс для продовження творчого шляху. Мене навіть сьогодні впізнають на вулицях, щоб сфотографуватися, як з учасницею проєктів. Тепер головне – не зупинятися.
– А що після завершення?
– Іноді мені здається, що я знаю все про шоу-бізнес і знаю що мені робити. Але мій досвід підказує, що не все так просто і крім працьовитості і таланту, потрібно ще трішечки везіння. Я пишу пісні, працюю над собою, вірю в те, що у мене все вийде. ТВ-шоу – це як казковий сон. Далі, ти прокидаєшся, і стикаєшся з реаліями життя, які повертають тебе на землю. Саме з цієї причини багато учасників проєктів одного разу перестають вірити в свою мрію. Я в свою мрію завжди вірю. Адже все що я знаю про себе – дісталося тяжкою працею, працею серця.
Ольга Проноза