Якось так склалося у світі, що кожна людина повинна заробляти гроші, забезпечувати себе власноруч. І люди погодилися з цими правилами. Ми навчаємося та вивчаємо багато чого. Однак, перш ніж пов’язати своє життя із якоюсь певною галуззю – потрібно визначитися, з якою саме. І це для когось може бути проблемою.
Особисто я з самого дитинства мріяла бути вчителькою математики – так мені подобалося навчати та повчати. Хоча й мама казала, що з мене вийшла би погана викладачка, адже я не люблю дітей. Можливо, вона і мала рацію в тому, що мені б не вистачило стриманості та терплячості. Але в старшій школі до мене прийшло якось непомітно усвідомлення, що мені подобається писати. Спочатку це були невеличкі твори, нотатки, уривки. А потім на базі нашої школи почали працювати курси журналістики. Я так боялася туди йти, але при цьому неймовірно кортіло випробувати себе. І ось я вже 4-ий рік навчаюся на факультеті журналістики, реклами та видавничої справи. Бо я спробувала це заздалегідь, я протягом двох років пірнала в це, отримавши навіть сертифікат за проходження цих курсів. І це був неймовірний досвід. Мабуть, для нашої освіти було б непогано пропонувати школярам таке, щоб вони спробували – як це. Звісно, у нас були раз чи два на рік профорієнтаційні заняття. Наша школа навіть співпрацювала з місцевим політехнічним університетом, і ми обирали там цікаві нам спеціальності та відвідували певну кількість лекцій. Однак, це все ж таки не те. Та й вибір був лише технічних спеціальностей, що зовсім суперечить моїй натурі. І багатьом іншим, певно, також. Адже спеціалізація професій була дуже обмеженою.
І ось я добре розуміла, куди я йду навчатися. Однак, і сьогодні я зустрічаюся з людьми, які навчаються на певній спеціальності не з власної волі. Їх або змусили батьки, або заманив престиж певної галузі. Так, це не рідкість. Адже і мої батьки бажали, щоб я вступила на престижну спеціальність, щоб потім я мала змогу багато заробляти. Але я не могла зрадити власним бажанням. Я не прислухалася до батьків та обрала той шлях, який здавався мені вірним. Тому що я не бачила та й не бачу себе в чомусь іншому. Я розумію, що можу лише писати. Що все моє подальше життя буде зосереджене саме на цьому. І я не вмію нічого іншого. Так, це не проблема навчитися, отримати другу освіту. Але я навіть не хочу. Я займаюся тим, що мені подобається. І якщо я зможу заробляти цим гроші, то зрозумію, що обрала саме той шлях. Коли твоє хобі забезпечує тебе. І для мене це є вирішальним при виборі професії. Кожен може знайти справу для душі, саме те, чим хочеться жити, а не просто чим можна заробляти на життя. Так, це дуже важливо, щоб людина мала самореалізацію в тій сфері, яка її найбільше захоплює. Адже тоді велика користь йде не тільки самій людині, але й тій галузі, де вона працює.
Однак, я розумію, що багато людей думають зовсім інакше. Вони можуть думати, що якоюсь творчою діяльністю не вийде заробляти тих коштів, яких би вони бажали. Тому йдуть на високооплачувані професії, які, на жаль, не приносять їм радості. Вони ніби катують себе, а робота в цьому випадку схожа на каторгу. Але це їхній особистий вибір, який вони роблять щодня. Хоча й це може впливати на якість виконання роботи, адже навіть зараз, навчаючись, я бачу людей відсторонених та не зацікавлених. Вони не прагнуть отримувати ці знання, бо їм це не важливо, не потрібно, байдуже. Це звісно їхня особиста справа, однак, у команді якість виконуваної роботи зменшується через таких людей.
Ще один цікавий момент у тому, яким саме чином ми заробляємо гроші, – користь. Чомусь зараз дуже тиражується думка, що ми маємо приносити користь. У всьому, що робимо. Але чи справді це так необхідно? Чому ми поділяємо професії на дуже важливі, наприклад, лікар, рятувальник, інженер тощо, та на ті, які нам, на перший погляд, зовсім не потрібні? Чому ми принижуємо професії багатьох людей? Якось друг, коли я почала розповідати щось про побачену рекламу, сказав, що вона взагалі нам не потрібна. А я то розмірковувала майже з професійного боку, адже це також частина мого навчання. І коли я зауважила це, то він сказав, що займаюсь я дурнею. Що це зовсім нікому не потрібно, і яку користь я взагалі цим приношу. І мене це здивувало. Тобто люди повинні займатися тільки тим, що приносить якусь суб’єктивну користь? Чому ми применшуємо важливість тих професій, які ніби то непотрібні? І хто взагалі вирішив – що важливо і корисно, а що – ні. Мене тоді так обурило це, але я вирішила не сперечатися. Адже кожен вирішує сам, що йому робити в цьому житті. І якщо на думку людини журналістика та реклама – це дурня, то нехай, але яку ж користь він тоді приносить, роблячи каву? Мабуть, найбільшу. Кожен має право займатися тим, що йому подобається, і не чути при цьому слова осуду. Крапка.
У світі так багато професій, і сьогодні нам відкритий доступ до всього, чого тільки заманеться. Ми маємо так багато можливостей. Хоча й не завжди замислюємося над тим – як саме це все ми отримали. Було так багато винаходів усього, без чого ми зараз не уявляємо свого життя. Але ж так було не завжди. Якось тато запитав мене – а ти знаєш, за яким принципом працює звичайна лампочка? І я зрозуміла, що ні. Я маю певні уявлення, однак, я б ніколи не змогла з нуля її зробити, вигадати, змайструвати. Тому що я не маю необхідних для цього знань. І це нормально, адже є люди, які ті знання мають. А якби щось сталося на планеті та й не залишилося б людей, які мають такі знання? Залишилася б лише купка людей, які мають зовсім інші знання та навички. Тоді б цей шлях до винаходу світла почався б спочатку. До чого це? А до того, що так можна сказати про багато речей. Ми не можемо осягнути всі наявні знання. І це нормально. Ми не можемо знати всього. Але наша користь та важливість від цього не зменшується. Я можу бути компетентною в тій сфері, яка для багатьох є непотрібною. Але в розрізі мого життя – ця сфера діяльності є саме тим, чим я хочу займатися. І зовсім байдуже на тих, хто думає, що це не потрібно. А як же щодо відомого віршика – усі професії важливі, усі професії потрібні?
Зленко Інна