Частина I
Історичний екскурс
Літочислення одеського кінематографу почалося з 1907 року, коли Мироном Гроссманном було відкрито фотоательє «Мирограф», де він займався проявленням і обробкою фотоемульсійних пластин (попередник фотоплівки). За альтернативною версією відправною точкою прийнято вважати створення Йосипом Тимченко першого кінознімального апарату влітку 1893 року.
Серйозним поштовхом у розвитку одеського кіно була Перша світова війна: брак європейського кіно був скомпенсований виробництвом вітчизняного — імпортозаміщення зіграло на руку мистецтву.
Пізніше, у 1919 році, злиттям трьох кіновиробництв (Гроссмана, Харитонова й Борисова) було утворено державне підприємство «Перша держкінофабрика Всеукраїнського фотокіноуправління», водночас військовими операторами РСЧА (Робітничо-Селянська Червона Армія) була знята кінохроніка «Взяття Одеси».
У 1924 році при Одеській кіностудії було відкрито один з найстаріших у країні кінематографічних навчальних закладів, у якому готували усіх: від акторів до кіномеханіків.
У 1926 році в штаті кінопідприємства значилося 319 працівників, саме в цей час тут активно працював Олександр Довженко — кіностудія була однією з кращих у країні.
До початку Другої світової війни кіностудія випускала 5-10 фільмів на рік, пізніше багато працівників підприємства були відправлені на фронт, а за часів румунської окупації Одеси майно кіностудії було розграбовано й знищено, знімальні павільйони були зруйновані.
Під час окупації Одеси студія була евакуйована в Ташкент, де одеські кінематографісти продовжували роботу над фільмами.
Роботу Одеської кіностудії було відновлено тільки в 1955 році, ролі режисерів, операторів і художників постановників були зайняті випускниками ВДІКу (Всеросійський державний інститут кінематографії імені С. А. Герасимова). Це рішення Олександра Горського, тодішнього директора студії, дало друге життя одеському кіно.
У 1956 році в прокат вийшов фільм «Весна на Зарічній вулиці», остаточно закріпивши позитивний образ кінопідприємства — саме в цей момент почалося бурхливе зростання одеського кінематографу, тут дебютували відомі режисери, серед яких: Кіра Муратова, Станіслав Говорухін, Петро Тодоровський та інші.
Частина II
Видатні картини і впізнавані образи
Сергій Ейзенштейн
Потьомкінські сходи, розстріл мирних жителів і дитяча колиска, що стрімко летить вниз сходами — ймовірно, найвідоміший образ Одеси в кіно. Фільм «Броненосець “Потьомкін”» Сергія Михайловича Ейзенштейна був присвячений повстанню матросів на броненосці. Він не раз був визнаний кращим не тільки радянськими кінокритиками, але і європейськими.
Як розповідав сам Ейзенштейн, сцена з розстрілом мирних громадян була прямим відсиланням до подій Кривавої неділі в Санкт-Петербурзі: в цей день стався розстріл робітників-демонстрантів на Двірцевій площі.
Крім пам’ятних образів і гучних гасел («Солдати! Не стріляйте в народ!»), також варто відзначити роботу зі звуком: музичний супровід було написано Едмундом Майзель і Дмитром Шостаковичем — звуки симфонічного оркестру, з’єднуючись в єдине ціле з різноманітними шумами, створюють настрій та сприйняття картини: «В “Броненосце “Потемкин” актеров нет, в этом фильме есть только подлинные люди, и задачей его постановщика было найти подходящих людей. Решали не творчески выявленные способности, а физический облик. Возможность работать так имеется, конечно, лишь в России, где все является государственным делом. Лозунг “Все за одного — один за всех!” стоял не только на экране. Если мы снимаем морской фильм, к нашим услугам весь флот, если мы снимаем батальный — с нами всюду Красная армия. Если речь идет о сельскохозяйственном фильме — помогают соответствующие учреждения. Дело в том, что мы снимаем не для себя, не для других, не для того и не для этого, а для всех нас», — зi статтi «С. Эйзенштейн о С. Эйзенштейне, режиссере кинофильма “Броненосец “Потемкин”», 1964–1971. Цитата мовою оригіналу.
Серед нагород фільму — висока оцінка Американської кіноакадемії, приз на Всесвітній виставці в Парижі і 3 місце в списку «100 кращих фільмів світового кінематографа» журналу Empire.
Кіра Муратова
Кіра Георгіївна Муратова народилася в 1934 році в бессарабському місті Сороки, у 1959 році закінчила режисерський факультет ВДІКу, а вже в 1961 році почала працювати на Одеській кіностудії, де в 1967 і 1971 роках, відповідно, зняла видатні картини «Короткі зустрічі» і «Довгі проводи».
Після розбіжностей Кіри Георгіївни з керівництвом Одеської кіностудії їй довелося змінити місце роботи на «Ленфільм», де вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, Євгеном Голубенком. Разом вони зняли безліч картин («Астенічний синдром» (1989), «Чутливий міліціонер» (1992), «Захоплення» (1994), «Три історії» (1997), «Другорядні люди» (2001), «Чехівські мотиви» (2002), «Настроювач» (2004), «Довідка» (2004, короткий метр), «Два в одному» (2006), «Мелодія для шарманки» (2009), «Вічне повернення» (2012).
У фільмах Кіри Муратової знімалися Володимир Висоцький, Георгій Делієв, Олег Табаков, Зінаїда Шарко, Ніна Русланова, Рената Литвинова, Алла Демидова, Наталія Бузько — видатнi одесити та люди, які зробили великий внесок у культуру Одеси.
Про «Настроювач», зокрема, та про інші картини в цілому
У фільмах Муратової відразу читається якийсь рефрен, що режисер з разу в раз повторює для глядача, деякі фрази з’являються в багатьох фільмах. Цей незвичний прийом допомагає глядачеві зіставити побачене з почутим і провести паралель, сформувати образ.
Також у картинах фокус робиться не тільки і не стільки на головному герої, як на другорядних персонажах і подіях.
Безліч образів і деталей складаються в єдине ціле, формуючи уявлення про те, що відбувається на екрані.
«Моя мечта — вообще исчезнуть, и чтобы остались только фильмы. Мне не нравится, чтобы меня открывали, как консервную банку, и смотрели, что у меня там внутри. А пусть будет загадка! Вот была такая — и исчезла, вообще на свалку выбросили труп, ни креста, ничего. Фильмы — вот есть. Кому-то нравится, а вообще большинству — и нет», — пише Кіра Муратова про себе у 1997 году. Цитата мовою оригiналу.
У «Настроювачі» режисер доволі вміло через швидкоплинні ситуації розкриває героїв, показує різні їх сторони, а за, на перший погляд, абсурдними діалогами приховується багатогранність смислів і комічність людини.
Фільми Муратової не раз піддавалися критиці з боку радянського уряду, так картина «Довгі проводи» (1971) була «покладена на полицю» через різноманіття образів і форм, навіяних французькою «новою хвилею», хоча робота «Короткі зустрічі» (1967) несла куди більш провокаційний зміст, але складність форми взяла верх над змістом, у цьому випадку.
Фільм «Довгі проводи» вийшов у прокат лише під час перебудови.
«Искусство вообще — это радость, отрада и опиум», — каже Кiра Муратова в iнтерв’ю з «Эхо Москвы», цитата мовою оригiналу.
Інші видатні одеські картини
Серед безлічі, випущених Одеською кіностудією фільмів, варто виділити наступні:
«Місце зустрічі змінити не можна» (1979)
«Зелений фургон» (1983)
«Весна на Зарічній вулиці» (1956)
«Пригоди Електроніка» (1979)
«Вертикаль» (1967)
Частина III
Захід епохи одеської кіностудії або цілеспрямоване вбивство мистецтва?
У 2005 році студія була реорганізована в закрите акціонерне товариство, контрольний пакет акцій залишився у фонду держмайна (50% +1), а інша частина дісталася ТОВ «Нова кіностудія» (50% -1), що належала директору групи компаній «1+1» Олександру Ткаченку (нинішній міністр культури і інформаційної політики України), у 2020 році він продав 25% акцій приватнiй компанiї.
Залишаючи мистецтво поза політикою, варто сказати, що зараз Одеська кіностудія майже не функціонує: частину приміщень здано під офіси, частина не використовується.
Серед послуг, що надаються кіностудією, — оренда приміщень для тимчасових заходів, оренда приміщень на постійній основі, екскурсії до музею кіно й тематичний магазин з календарями та чашками.
Незважаючи на обіцянки власників кіностудії (як держави, так і приватних власників), позитивного вектору розвитку не спостерігається.
За словами прессекретаря Одеської кіностудії на підприємстві зараз працюють близько 50 осіб, що в шість разів менше, ніж цей же показник у 1926 році, коли кіностудія тільки почала своє існування. А майже все обладнання здається в оренду приватній компанії.
«Кина не будет, электричество кончилось».
Тимофій Мельников
2 курс
“Tabellarium”