Зараз, у воєнні часи, багато журналістів виконують свої обов’язки не лише у безпечних студіях, а й на лінії фронту. Серед таких і Дмитро Тузов — теле та радіожурналіст, педагог, ведучий вечірніх ефірів Радіо НВ. З 2014 року він неодноразово виїжджав до гарячих точок на сході нашої країни та продовжує робити це й сьогодні. Редакція «SALT» взяла інтерв’ю у журналіста, в якому він розповість про «джентльменський набір», якій необхідно мати для поїздки в зону бойових дій, про характер сьогоденної війни та креатив наших воїнів.
«Я кажу — навіть не витрачайте свій час, а інвестуйте його, це для вас і для вашого життя необхідно»
Зараз є дуже багато курсів тактичної медицини для журналістів. Ви можете зв’язатись, наприклад, з Інститутом масової інформації, який періодично проводить подібні заходи, раджу цим не нехтувати. Знання за спиною не носити, а це правда може врятувати життя вам або іншій людині. Розкажу трохи про речі, які мають бути в кожного з собою перед тим, як їхати в зону бойових дій.
По-перше — аптечка. Має бути в кожного з собою, навіть якщо не всі вміють користуватися. Тактична аптечка чіпляється на пасок або на ногу. Вона обов’язково має бути з вами. Якщо не дай боже якесь поранення, медик, який підбігає до вас, користується не своєю аптечкою, а тієї людини, яка поранена, це золоте правило. Медик не може своїми засобами рятувати людей, бо він залишиться без них, а якщо медик залишиться без засобів, то він як бойова одиниця припиняє своє існування, тому апріорі він рятує лише тим, що є у людини. Усім, що входить до складу аптечки, ви маєте вміти користуватися. Не зневажайте медицину: це вам знадобиться при будь-яких обставин, щоб навіть надати допомогу на дорозі під час ДТП.
По-друге — такі елементарні речі як тактичні окуляри. Здавалося б дрібниця, але для чого вона, ви ж не боєць зі зброєю, навіщо? Виявляється, що дуже потрібно, якщо відбувається якийсь вибух, чи просто злітає дрон, а він великий, а ви стоїте поруч — все, ви будете засліплені, оскільки піднімається така пилюка, що після цього дивитися, працювати та діяти просто неможливо. Тому є якісь дрібні речі, які потрібні для того, щоб забезпечувати своє функціонування. Без цього діяти, бачити, орієнтуватись на місцевості та знімати паралельно практично буде дуже важко.
«Знімайте актуальною камерою. Я вам більше скажу: не тягайте з собою великі камери»
Камеру дуже часто можуть сприйняти за снайперську оптику, адже снайпери полюють за бліком від лінз. Вас обов’язково попередять військові «Тут працює снайпер, тут треба особливі заходи безпеки» й саме вони відповідають за ваше здоров’я та за ваше життя. Немає такого, що журналіста кинуть на у бій зі словами «Ти тут знімай, а ми будемо щось там робити». У мене така історія була у 2015 році, коли я був із захисниками Донецького аеропорту: треба було перебігати швидко, бо працював снайпер. Всі були попереджені, ніхто не зупинявся на місцевості, щоб стати, поставити камеру на штатив та зняти класний план.
У мене теж є професійна камера, але досить багато можна зняти нехитрим пристроєм — айфоном. Ця штука — диво технологій, дає 4к. Зрозуміло, що є свої недоліки: не можна працювати на дальньому фокусі, але чимось треба жертвувати. Якщо ви пишете синхрончики, то треба мінімально мати в кишені стабілізатор чи мініштатив. Коли ви пишете інтерв’ю, то можете швиденько все поставити, зафіксувати, а у результаті маєте стабільну картинку. Це краще, ніж у вас буде стояти людина з камерою на плечі, яка важить 12 кг, це вже точно нікому не потрібно. Для того, щоб була класна якість всього, що ви робите є ще один нехитрий пристрій — петличка з «крокодильчиком». У результаті маєте відмінне відео і відмінний звук, який приймає будь-яка компанія, хоч на CNN відправляйте. У мене є ще додаток до цього — світлодіодний пристрій, з ним ви можете знімати вночі, в окопі, в бліндажі й практично будь-де. Це все займає мінімум місця. Також до мого «джентльменського набору» входить повербанк максимальної потужності з вбудованою сонячною батареєю. Навіть якщо немає світла, просто виклали й він заряджається від сонця (так, йому треба тривалий час для того, щоб зарядитися), але в принципі ви матимете змогу зарядити мобільний телефон, якщо він розряджений. Вам же потрібно мати зв’язок з редакцією.
Тут ми підходимо до питання вашої універсальності. Ви маєте розуміти як працюють всі девайси, як їх правильно використовувати, які програми існують, щоб все це можна було зробити оперативно. Ви відзнялись, загнали на ноут, опрацювали, підмонтували та скинули режисеру, який сидить у Києві, наприклад. Він отримує від вас матеріал, домонтовує його і все це йде в ефір. Щодо інтернету, то у багатьох місцях працює мобільний зв’язок, що дуже добре, але для передачі відео цього буде замало. Ми зараз дуже сучасна нація завдяки тому, що отримуємо допомогу від багатьох країн. Працює Starlink і у військових він є практично у кожній частині. Це така краса: практично інтернет є по всій лінії фронту, але вам треба знайти цю точку доступу, домовитися і працювати, використовуючи всі можливості, які ми маємо.
«Я би радив відійти від класичних зйомок, до яких всі звикли: три людини стоять біля камери на штативі та посміхаються»
Я на схід не їжджу з великою командою. Не тягаю оператора, не тягаю звукача. Так, десь тремтить зображення, але сучасні засоби дозволяють це все стабілізувати. Якщо будуть візуальні проблеми, то мені їх пробачать, а іноді це додає драйву: глядач розуміє, що це дуже оперативна картинка з місця подій. Краще працювати мінімальною групою, або взагалі самому працювати.
«Що робити, якщо поряд людина, яку поранили — знімати чи допомагати?»
Це питання на сьогодні знято. GoPro — ця штука має бути у вашому комплекті. Вона вам не заважає працювати. Камера постійно працює. Чіпляється або на каску, або я рекомендував би на бронежилет, тому що у вас так більш статична ситуація. Ви працюєте як штатив, бо головою можете крутити у різні боки, а треба пам’ятати, що у вас камера, тому якщо крутити головою, то це має бути панорама, не має бути різких рухів. Уявіть себе штативом з камерою: навколо щось вибухає, а ви просто знімаєте панораму. Це корисно, якщо вам треба знімати та допомогти одночасно.
«Наші вороги просто люто ненавидять журналістів»
У журналістів є фірмові бронежилети з наліпками «PRESS».
Тут питання: користуватися ними чи ні, тому що ця війна є дуже нетиповою. Якщо воюють дві цивілізовані нації, можливо, вони будуть дотримуватися певних законів: не стріляти у цивільних, медиків, журналістів. Тут все у точності навпаки. Першим чином стріляють у людей, які на лінії фронту чимось відрізняються від інших, тому що це можуть бути представники якихось спеціальних служб або медійники, яких ненавидять люто. Так само стріляють і у «червоні хрести». Я співпрацюю з Першим добровольчим мобільним шпиталем імені Миколи Пирогова. У них зараз на фронті 32 евакуаційних санітарних автомобіля, які спочатку були розмальовані, з червоними хрестами — все як треба. Зараз вони всі у військовому камуфляжі. Б’ють по швидким допомогам і роблять це абсолютно цілеспрямовано, тому про такі джентльменські штучки як ці наліпки вам самі військові скажуть: «Знаєш, краще зніми, якщо хочеш додому повернутися». Тут кожен сам вирішує як йому діяти.
«Опинившись в зоні бойових дій, треба мати певне уявлення взагалі про те, що відбувається. Це багато важить, бо людині не підготовленій навіть не рекомендую їхати близько до лінії вогню»
У людей, які там, виникає якесь шосте відчуття. Є такі випадки, коли кажуть, що звірі реагують. Мені розповідали: ворони реагують на те, що з протилежного боку починається обстріл реактивною системою. Є тварини, по яких люди орієнтуються, що зараз щось буде відбуватися. У людей виникає підсвідомо аналогічне відчуття, яке вони потім пояснити не можуть. От вам військові розкажуть, що, наприклад, коли десь стоять, а є людина з позивним «Матьорий» і він несподівано падає на підлогу, за ним падають всі та починається пальба. Знаєте, це інтуїція і ще якесь відчуття.
Дороги рятують життя чи забирають?
Ми дуже часто критикуємо явище: «От доріг набудували, нащо, краще б на інше витратили». Хочу сказати, що у всьому має бути баланс, бо зараз наші воїни кажуть, що наявність таких доріг дозволяє нам досі воювати. Бензовоз, який їде із заходу країни на схід та проїжджає свій маршрут за 6 годин по дуже гарній швидкісній дорозі замість 12 чи 24 годин… а підвезення боєприпасів? Я вже не кажу про евакуацію поранених. Тому що, коли пораненого вивозять з поля бою, медики цьому водію кричать «Тихіше», а він під обстрілом, він не може тихіше, у салоні все кидає в різні боки, все розлітається. Інша справа, коли вони летять по дуже гарній дорозі. Все це зараз ускладнено лише тим, що скрізь стоять блокпости та треба бути обережними, а вам у тому числі, тому що є багато небойових втрат. Це означає, що люди вночі летять на великій швидкості, не помічають блокпост і машина просто врізається у бетонні блоки. Дуже часто військові в умовах світломаскування пересуваються навіть з вимкненими фарами або з дуже приглушеним світлом, коли заліплюють фари різними стрічками. У тих краях є небезпека небойових втрат або, вибачте, можна просто влетіти у танк, який рухається назустріч. Небезпека може бути з будь-якої сторони. Я вас не лякаю, а розповідаю про реальну ситуацію.
«Сюжети з поля бою мотивуючі. Така мотиваційна частина є дуже потужною з огляду на той креатив, якого потребує сучасна війна»
Молоді хлопці з батальйону «Дніпро-1» пристосували різного типу дрони для скидання боєприпасів. Вони настільки натренували свою майстерність, що можуть влучити у відкритий люк танка. Діє дуже ефективно. Наші хлопці споряджають маленький бойовий дрон, на який самі пристосували вміщення боєприпасу з армійського підствольного гранатомета ВОГ. Самі зробили цю конструкцію. Процедура дуже небезпечна. Що відбувається: людина вручну розбирає боєприпас, а там є мембрана і бойок, який вони прилаштували. Відстань між бойком, мембраною та бойовим снарядом складає лише 3 міліметри. Якщо бойок пробиває мембрану, то боєприпас вибухає. Але вони настільки пристосувались це робити, що коли вони розкручують боєприпас, то вставляють всі частини, закручують. Я спочатку стояв поруч та дивився за цим, а потім підійшов інструктор і каже: «А знаєш, тут краще не стояти, давай ми відійдемо». Уявіть, що кілька разів на день у вас в руках ось ця бомбочка, яка розриває людину. Якщо цей снаряд падає в окоп, то все, що в радіусі 7 метрів, вже припиняє своє функціонування. Це роблять ті ж самі айтівці, які керують дронами й самі навчилися все це робити. Слухайте, це війна креативу. Якби ми воювали як росіяни, то тоді було б реально існування країни за 72 години. Якби ми воювали, як вони, була б величезна біда. У нас завжди знаходяться люди, які з нічого зроблять щось та це запрацює дуже ефективно. Пристрій, з якого скидають боєприпаси, дуже простий, але росіяни досі не можуть до цього додуматись. У нас він працює, а в них ні.
Ви не подумайте, що ця війна — комп’ютерна гра, але є схожі елементи. Молоде покоління, які півжиття просиділи у різних симуляторах, непогано пристосовані до новітніх видів техніки. Фактично ми вже підготовлені до цих технологій, просто граючись ми вже цьому навчилися, але треба розуміти, що це війна. Хлопці з такими дронами, які скидають снаряди на ворога, працюють максимум у кілометрі від ворога. Ба більше, ворог у принципі вираховує їх, бо дрон залишає свій радіослід і, просто окресливши циркулем цей радіус, можна звузити коло пошуку, й наші часто потрапляють під вогонь. Воно ніби з одного боку така креативна гра, а з іншого боку треба не забувати, що це справжня війна, де ворог стріляє, полює на дрони і все це додає такого драматизму. Наш народ буквально на полі бою винаходить якісь технології та пристосовує якісь механізми підручні, а у батальйоні взагалі є своя лабораторія, де вони займаються вже науковою чи конструкторською діяльністю, де винаходять різні пристрої, механізми, дивляться на різні боєприпаси, що гарно підходить, що погано і як все це можна скомпонувати, аби створити ефективну зброю.
Ця війна не дотримується конвенцій. Женевські конвенції — це прекрасно, але вона йде не за ними, тому, я вважаю, що журналіст не має бути уражений у своїх правах і мати при собі зброю. Це моя думка, її поділяють не всі, але, я вважаю, що так має бути і я поясню чому. Якщо не дай боже десь навіть в тилу група зустрінеться із ДРГ, я, вибачте, 12-м айфоном їх не зупиню, а жити хочеться й в полон теж не хочеться потрапити, тому я б виступав та орієнтував би нашу медіаспільноту на те, щоб у журналістів була зброя, але це моя особиста думка.
«Будьте живими, здоровими, володійте інформацією, володійте усіма навичками та виявляйте свій креатив — повірте, він дуже потрібен у багатьох галузях», — саме на таких словах закінчилася наша бесіда.
Артур Гілка
Редакція «Salt»
Фото: автора