Від початку війни на Сході та повномасштабного вторгнення журналісти стали тими людьми, які, ризикуючи своїм життям, транслювали глядачам та читачам правду про події на фронті. Суспільство покладається на журналістів, бо ворог веде не тільки фізичну війну, а й інформаційну, тож працівники ЗМІ мають важливе завдання — ділитися правдою та розвінчувати усі фейки.
Згідно з указом Президента України від 25 травня 1994 року N 251/94 запроваджено День журналіста, який відзначається кожного року 6 червня. Взагалі з цим святом можна привітати не тільки журналіста, а й усіх працівників ЗМІ. Президент зазначив таку дату, тому що 6 червня 1992 року «Союз журналістів України» прийняли до складу Міжнародної федерації журналістів — це стало рушійною силою для розвитку української журналістики в цілому. Недарма журналістів називають четвертою гілкою влади, адже вони впливають на рішення, які приймаються «вище».
Журналісти — голос народу, вони не тільки створюють та діляться актуальними новинами, а й є мостом комунікації між громадянами та владою. Суспільство їх поважає, тому що журналісти намагаються доносити інформацію до громадськості об’єктивно. Після того, як Україна здобула незалежність, преса зробила значний внесок, щоб громадська думка стала вільною, адже під час перебування України у складі СРСР преса була під глобальною цензурою, а за інакшість думки громадян, які її висловлювали, могли переслідувати. На початок 1992 року незалежній Україні дісталося у спадок 2609 газет та журналів. Кількість видань та телерадіокомпаній зростала, проте їх економічний стан був поганим, а самі журналісти мали не так багато навичок у політичній та науковій сферах. Невміння будувати стосунки з владою, незнання, як робити якісний продукт, нерозуміння наукової сфери та якість журналістики на регіональному рівні – перші проблеми з якими зіткнулися на початку шляху у розвитку української журналістики.
Якщо подивитись загалом, то професія журналіста в Україні та світі не завжди є безпечною та при цьому, сьогодні вона вважається однією із найважливіших. Додамо, що День журналіста — це не єдине свято, яке було присвячено цій професії. До прикладу, 8 вересня відзначається Міжнародний день солідарності журналістів; Міжнародний день спортивного журналіста — 2 липня; День військового журналіста — 16 лютого, а 16 листопада відзначається День працівників радіо, телебачення та зв’язку України. Та чи відзначають взагалі цей день в Україні?
Щоб дати відповідь на це запитання, ми провели опитування серед студентів
2 курсу факультету журналістики, реклами та видавничої справи ОНУ імені І.І. Мечникова щодо їхнього ставлення до цього свята. 58% опитаних — знають про День журналіста, але святкувати не будуть, бо ще не є спеціалістами; 21% студентів — знають та будуть святкувати; 21% здобувачів — не знали про цей день.
— Із початком мого навчання на факультеті журналістики, кожного 6 червня мої батьки вітають мене зі святом і купують торт, тому ми влаштовуємо невеличку святкову вечерю. А взагалі журналістика для мене – це засіб впливу на суспільство. Це світ, де ти можеш зустрічатися з новими і цікавими людьми, бути в центрі подій і отримувати інформацію першим. Також журналістика – це голос тих, кому не дають можливості висловитися, журналіст стає рупором суспільства та зв’язним елементом між владою і народом, чим я дуже пишаюся, як студентка факультету журналістики, — розповіла Маргарита Хмельницька, студентка 3 курсу факультету журналістики, реклами та видавничої справи.
Як пише українське ЗМІ «УНІАН», спеціалісти дійсно відзначають це свято. Якщо 6 червня припадає на робочий день, то колеги можуть привітати одне одного онлайн, надіславши вірш-привітання, та додати якусь картинку.
Якщо ж це все-таки вихідний — журналісти влаштовують невелике святкування, вони можуть брати участь у конкурсах, конференціях, а також отримати нагороду за здобутки у професії журналіста. З приводу цього ми вирішили звернутися до Єлизавети Кротик, яка працює кореспондентом в «Суспільне.Миколаїв» , фрілансером «Голосу Америки» (української служби) та у France Press, щоб дізнатися її думку з приводу цього свята: «В цей день я вшаную пам’ять усіх журналістів, які втратили життя, висвітлюючи події повномасштабного вторгнення. Вони загинули, показуючи світу, як страждає український народ. День журналістики для мене — це професійне свято. В цей день я згадаю усі свої матеріали, над якими довго та важко працювала, героїв своїх сюжетів, які запам’яталися найбільше.
Цього року я думатиму про військових, яких я записувала на лінії вогню. Вони посміхалися, розповідали про свою важку роботу, про техніку, на якій працюють, а потім ми усі разом ховалися від ворожих обстрілів. Усі вони для мене герої. Більшість із них зараз на Бахмутському напрямку. Також згадуватиму цивільних, які за 2022 рік втратили своє житло, рідних, друзів внаслідок обстрілів держави-агресора. Вони зі сльозами розповідали мені свою історію, аби через мене світ почув їх, дізнався, що робить росія з українськими людьми. Я працюю у журналістиці 5 років, тому я дозволяю собі відзначати День журналістики. Вважаю себе причетною до цього дня».
День журналістики — це не завжди про веселощі та святкування. Цей день також може бути присвячений вшануванню журналістів, їхнім досягненням і внеску в суспільство, або ж часом саморефлексії, коли журналісти проводять особистий аналіз своєї роботи. Важливо, що журналісти не забувають про своїх колег, які опинилися у небезпеці, особливо тих, які стали жертвами переслідування через свою професійну діяльність. У цей день можуть проводитися заходи, спрямовані на залучення уваги до проблеми свободи преси та захисту прав журналістів. Варто зазначити, що кожен журналіст вбачає для себе різне значення Дня журналістики, проте кожне зі значень є правильним та доречним. Журналістика — це майбутнє, розвиток та цінності. А журналісти — допомога громадянам, які хочуть бути освіченими, розуміти проблеми суспільства і приймати обґрунтовані рішення.
Аліна Буднікова
Редакція «Bazar»
Фото: inst.lizakrotyk