З Олександрою ми знайомі зі школи. Коли в одинадцятому класі всі переймалися і готувалися до ЗНО, Саша не приходила у школу три місяці. А потім в її Інстаграмі ми побачили світлини з Японії. Як з’ясувалося — вона поїхала працювати туди моделлю.
Саша вже 3 рази була в Японії, встигла попрацювати також на Тайвані, а зараз знаходиться в Китаї. Я поспілкувалася з нею і зібрала її історію.
Про початок кар’єри
Раніше я ніколи не замислювалася про те, що хочу бути моделлю. Коли мені було п’ятнадцять, до мене постійно підходили скаути (люди, які шукають нових моделей) і пропонували спробувати. Мої батьки спочатку були проти, але через довгий рік дискусій ми з батьками все таки вирішили: чому б і ні? Я прийшла в на день відкритих дверей в агентство ArtPodium, мені сподобалося, і ще під час навчання в школі або вже після неї, точно не пам’ятаю, я підписала з ними контракт. Моєю першою роботою в якості моделі став показ OHFW. Я дуже нервувала перед ним і не могла спати, але я ніколи не забуду ті почуття, коли я перший раз тоді вийшла на подіум. Перші півроку після я працювала в Одесі на Fashion Week, зробила кілька зйомок для українських дизайнерів і тільки потім поїхала вперше за кордон.
Про роботу в Японії
Через місяць після підписання контракту зі своїм материнський агентством, ArtPodium, я пішла на кастинг для японського агентства Cosmopolitan, і вони затвердили мене. І через кілька місяців я вже полетіла. Мені не було страшно летіти самій, в 16 років, в іншу країну на іншій половині Землі. Це здавалося мені чимось нереальним, неначе сном — а уві сні ти не боїшся ризикувати, тому що рано чи пізно ти прокинешся, і все буде як раніше. Вперше я усвідомила, що я в Японії, коли вже сиділа в своїх апартаментах. Моя перша поїздка була дуже вдала, у мене було краще агенство в цьому місті, приємні дівчата і жодних казусів на роботі.
Я не пам’ятаю, для яких брендів я працювала, вони не актуальні у нас в Україні, це був конкретно азіатський ринок. Я перший час думала про той одяг приблизно «боже, ну і мода, звичайно!». А коли через кілька місяців я прилетіла додому, ці речі стали з’являтися в наших українських магазинах. Ось так, азіати нам диктують моду.
Після Японії я поїхала на Тайвань, після нього ще 3 рази працювала в Японії. Вона нікого не відпускає — один раз побуваєш там і вже не можеш зупинитися.
Про харчування і ставлення до моделей
Модельний бізнес не такий, яким його звикли зображати. Нас ніхто не ображає і голодом не морить. Моделям платять за їх професіоналізм, так що дівчина сама повинна розуміти, що, перебуваючи в поганих параметрах, вона просто не знайде роботу. Зараз моделей настільки багато, що недостатньо бути гарненькою з хорошою фігурою. Завжди можна знайти заміну. І ось вже, щоб залишатися худою, хтось впадає в крайність і починає голодувати. Але це повна маячня і вже, як на мене, розлад харчової поведінки. Можна ж просто харчуватися правильно, збалансовано, щоб організму всього вистачало, просто відмовляти собі в солодкому і шкідливій їжі.
З приводу ставлення до моделей все не так погано. Це також залежить від країни, де ти знаходишся. В Японії тебе носять на руках, постійно запитують чи не замерзла ти, чи не хочеш поїсти, і так далі. Іноді залежить від клієнтів.
У мене були зйомки, де фотографували тільки обличчя. Мені не дозволили стояти в моєму взутті, бо я в ньому ходила на вулиці, а підлога була бетонна. Коли я попросила якесь взуття, сказали, що немає і щоб я стояла босоніж. Впевнена що багато дівчат, особливо тих, хто їде в першу поїздку сказали б «добре», і в підсумку захворіли б і тиждень сиділи би вдома. Але я наполягла на своєму і мені знайшли якісь капці. Працюючи моделлю, я зрозуміла, що поки сама про себе не подбаєш, ніхто не подбає, тому що замовникам іноді далеко байдуже, як ти себе будеш почувати після зйомки.
Про життя японців
Японці дуже працелюбні, але сором’язливі. Насправді їхній рівень англійської не настільки добрий, щоб вільно спілкуватися з іноземцями, але ті, кого я знаю, дуже хороші люди. Японці завжди тобі допоможуть і підкажуть, навіть якщо ти цього не попросиш. У моїй першій поїздці я йшла кудись і загубилася, дивилася на назви вулиць і намагаюся зрозуміти взагалі, куди йти, до мене підійшов японець, запитав куди мені треба допоміг дійти. У нас в Україні навіть якщо запитати у людини як дійти, навіть якщо вона буде знати, все одно швидше за все не відповість.
В Японії дуже чисто і продукти дуже якісні. Ціни, авжеж, набагато вищі, ніж в Україні, але ти розумієш, за що платиш, отримуєш якість, яка відповідає якості. Рівень життя в цілому кращий, зими тепліші. Не можу не сказати про їхню пунктуальність. У нас такого немає. Всі поїзди, літаки, автобуси, люди на роботі, все по хвилинах. А ще різноманітність смаколиків. Я говорила вже, що потрібно обмежувати себе в солодощах, але в Азії це майже неможливо.
Але я б не хотіла жити в Японії. Дивно, але немає бажання. Коли все занадто ідеально, то починає набридати. Всі занадто милі і ввічливі.
Про власне майбутнє
Зараз складно щось сказати про майбутнє, бо я не знаю що я буду робити завтра, не знаю, що буде через тиждень. Два тижні тому я була в Японії, потім в Україні. Зараз я в Китаї на два місяці. Я навіть не знаю, що мені зараз з’їсти на сніданок.
Я сподіваюся в своєму майбутньому бути поруч з близькими і рідними для мене людьми. Також для мене дуже важливо прожити своє життя на максимум, побачити якомога більше країн, зустріти якомога більше цікавих людей. Я сподіваюся просто бути щасливою.
Ольга Діденко