«Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути» – так писав В. Липинський, геній українського націоналізму у своїх листах до братів-хліборобів. Сьогодні мало хто згадує його ім’я, не кажучи вже про саму ідею побудови сильної та незалежної держави, яку намагався донести до народу В’ячеслав Казимирович. Гортаючи сторінки його довгих листів, дивуєшся, як багато залежить від однієї ланки багатомільйонного населення. Дійсно, публіцист зміг побачити у звичайних хліборобах велику рушійну силу, яка здатна змінити майбутнє України. Листи пронизані ідеями змін та відродженням самосвідомості, що стає актуальним і для нашого часу. Сильні слова В.Липинського змусили мене замислитись над тим, хто ж відіграє зараз таке велике значення у розвитку країни, як колись відігравали хлібороби. Найперше, що спадає на думку – освітяни. Саме їм я й адресую наступні листи.
Лист 1-й. Про історичні корені української освіти
Вчителі, викладачі, репетитори та інші працівники цієї галузі, ви відіграєте важливу роль у житті кожного – наділяєте знаннями. Чи варто казати про те, яку силу мають знання? Гадаю, ні. Слід лише згадати те історичне коріння, з якого розросталась освіта нашої держави.
На Україну школа прийшла з появою Християнства. Перші православні князі пильно слідкували за тим, аби їхній народ мав належну освіту. Так, найбільш освіченим було духівництво, і не всі могли дозволити собі навчатись. Але навколо освічених людей гуртувалося населення, яке вбирало в себе їх знання. Таким чином, освіта поширювалася й на села.
На той час Україна була важливим освітнім центром. Візьмемо до уваги дочку Ярослава Мудрого Анну. Віддали її заміж за французького короля. В який жах прийшла дівчина, коли дізналася, що той, навіть читати не вміє.
З усього вищесказаного, можна зробити висновок, що освіта – могутня сила, яка наділяє повагою, дає змогу впливати та самому уникати впливу. Чому раніше ми були однією з найосвіченіших країн у світі, а зараз не маємо жодного нобелівського лауреата?
Лист 2-й. Місія освітян, як засада для розвитку країни
За вікном ХХІ століття. Постіндустріальна епоха. Можливостей для навчання безліч, а справжніх наставників все менше. Освітяни, ви стали забувати про вашу основну мету. Не здивуюсь, якщо відповіді будуть різними, бо кожен бачить оту саму мету по-різному. Вчителі мають не лише навчити, а й просвітити людину. Я провела опитування у двадцяти студентів 4-го курсу Одеського педагогічного училища імені К.Д. Ушинського. Питанням було, чи готові вони працювати у галузі освіти. Одинадцять студентів відповіли, що обрали вже іншу професію, а до училища пішли, аби «не просиджувати штани у школі». Ще троє сказали, що інших варіантів немає. І лише шестеро дійсно бажають бути вчителями. Після таких висновків, замислюєшся над тим, що великий відсоток працівників у галузі освіти не з доброї волі там працюють. Яка мова може йти про якість освіти, коли вчителі самі того не прагнуть?
Я не хочу, аби студенти виїжджали навчатися за кордон. Я прагну, аби в нашій країні була змога отримати якісну освіту. Навіщо поповнювати кадрами зарубіжжя?
Багато хто скаже, що це все через погані політичні умови, малий державний бюджет. Ні! Чому від одних викладачів студенти виходять повними знань та бажанням зробити щось вагоме, а в інших сидять на парах, залипнувши в телефони? Багато залежить від самих людей освіти.
Гарна та якісна освіта значно посилить Україну на політичній арені світу. Скільки років ми йшли попереду. Чому зараз маємо забути про це? Нехай і тут ми будемо першими, чи хоча б тут …
Лист 3-й. Освіта очима студентів
Аби далі я могла звертатися до освітян у цих листах, вирішую поспілкуватися з тими, хто перш за все має пряме відношення до педагогів. Можливо, думка, яку я висвітлюю, близька не кожному. Обираю 60 студентів і учнів з різних університетів та шкіл. І перше питання: “Чи подобається їм якість освіти, яку вони отримують?”. На що двадцятеро відповіли так, а сорок – ні. Переходимо до проблем, адже думка з чогось народжується. На питання: “Чого вам надають більше: теорії чи практики?” 22 студенти обрали перший варіант, а 38 – другий. Відзначу, що більшість студентів, які обрали варіант «практика» – навчаються в медичному університеті, проте і тут є свої нюанси.
«Практика – це добре. Але часто буває так, що лекція проводиться вже після практичного заняття, на якому ми не можемо нічого зробити, адже не знаємо, що робити. Не бачу в цьому жодної користі», – розповідає студент-медик Елмаддін Алієв.
Напевно, кожен з нас бачив людину з синцями під очима та з кавою в руках, яка скаржилась на те, як важко їй відвідувати безліч пар та ще й в один день. Та як показало опитування, 46 студентів із 60 говорять про те, що їх не завалюють парами, навпаки, відводять мало часу.
А на питання: “Чи багато залежить від людини, яка викладає предмет?”, лише двоє відповіли «ні».
Я була приємно здивована, скільки людей поділяють мою думку. Та все ж трапилось те, що розчарувало. Головне питання звучало так: «Якби була можливість щось змінити, чи скористалися б ви нею?». І коли справа йде до діла, майже половина відповіли, що ні, бо після закінчення університету їх це вже не стосуватиметься. Така ситуація пригнічує. Люди, якісна освіта завжди буде важливою для нас та нашої країни! Це ж ядро, основа держави. Освічені люди – щасливе майбутнє.
Лист 4-й. Про виховання майбутнього покоління
Освітяни, темою цього листа будуть оті ваші «любимчики». Дуже часто вчителі обирають лідерів у класі. Вони забувають про те, що інші учні можуть просто розчаруватись у собі. Лідери гнутимуть свою лінію, вони будуть кращими від інших. Це значно піднімає їхню самооцінку. Інші ж діти можуть взагалі замкнутися у собі та втратити бажання навчатись. Лідери почнуть дискутувати з вами, а це не завжди добре. Не забувайте, що всі учні — люди. Нехай, може, вони різного соціального статусу але в класі всі мають бути рівними. Гарний педагог виховує бажання отримувати освіту у кожного, а не лише у тих, кому це вдається. Намагайтесь навчити всіх і тоді ви зможете радіти своїй праці.
З дітьми, особливо з підлітками, освітяни мають поводити себе чесно та благородно. Не забувайте, що вони беруть з вас приклад. Зрозуміло, що з підлітками важко вживатися, бо саме в цей період діти формуються як особистості. Але ви маєте дихати дітьми, дихати та надихати. Не забувайте, що ви їх виховуєте!
Лист 5-й. Не думайте лише шкільними категоріями
Розумний вчитель — це не просто обізнана у своєму предметі людина. Розумний вчитель мислить не лише шкільними категоріями. Заняття мають бути не просто нудною бесідою чи механічним записуванням почутого — навчіть дітей не слухати, а розуміти вас! Зробіть уроки в якості гри чи цікавого дискурсу. Відійдіть від старих шкільних правил, адже не всі люблять школу. Тож дайте можливість всім зрозуміти вас.
Лист 6-й. Бесіда з вчителем
Я пишу ці листи не просто так. Я не працюю у галузі освіти, навіть не навчаюсь на педагога. Та все ж бачу ідею отого розквіту, про який всі так мріють у звичайних викладачах. Але було б неправильним звинуватити лише педагогів у неякісній освіті. Перш за все – потрібно дізнатися їхню думку, щодо цієї проблеми. Зустрічаюсь з вчителем ОЗОШ №119 Катериною Іванченко.
«Якість освіти у державних закладах, особливо у школах, залишає бажати кращого, — ділиться своєю думкою Катерина. — Основна причина цього полягає в тому, що з кожним роком кількість учнів у класах збільшується, а бюджет виділяється невеликий. Хоча, має місце і недостатня кваліфікація кадрів, зважаючи на впровадження нової системи освіти. Коротко кажучи: система нова, а викладачі “старого ґатунку”. Це, в кращому разі, ніяк не вплине на якість освіти, а в гіршому — зовсім зіпсує. Про фінансування я навіть не говоритиму, для початку хоча б слід зменшити кількість дітей в одному класі та посилити підготовку нових кадрів у ВУЗах, аби спеціалісти з дипломом були дійсно готові до роботи у школі».
Як бачимо, навіть вчитель за покликанням не може реалізувати себе так, як сам того бажає. Та все ж я вірю у вас, освітяни, що ви своїми знаннями зможете покласти край негараздам. Зможете припинити корупцію в університетах, змушуючи студентів таки засісти за підручники. Маленькими кроками, але рухаємось вперед.
Лист 7-й. Прогнози на майбутнє
Якщо ви, освітяни, згадаєте про вашу ціль, справжню мету. Якщо ви почнете навчати так, як то було раніше, прищеплювати любов до країни, то тоді освітній рівень зросте. Студенти припинять виїжджати за кордон. Припиниться відплив умів. І тоді наша країна почне прогресувати. Україні потрібні освічені фізики, філологи, політологи, журналісти, юристи …. Нехай освіта буде якісною, і може тоді, хтось в інших країнах почне думати, чи не відправити свою дитину на навчання до України.
Тетяна Жук