Інклюзивне навчання в українських школах за останні роки стрімко розвинулось, проте все ще знаходиться на початкових етапах. Ще й повномасштабна війна другий рік, яка не сприяє просуванню. Особливі діти потребують уваги, котру не отримують в повному обсязі. Просто раніше їхній освіті, соціалізації не приділялося потрібної уваги. Найлегше – відправити дитину до спеціальної школи та й все. Проте ніхто не замислюється, чи є взагалі освітні програми, підручники для навчання, спеціалісти з цієї сфери.
На якому етапі розвитку перебуває інклюзивна освіта в Україні сьогодні? Які є нормативно-правові документи, пов’язані з нею? Що змінилося після початку повномасштабного вторгнення? Які проблемні питання вже довгий час потребують вирішення? Спеціальна чи звичайна школа для навчання дитини з інклюзією?
За визначенням від МОН, інклюзивне навчання — система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахуванні багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників.
Разом з вибором України демократичного, незалежного напряму розвитку, почала активно приділятися увага до доступності та якості освіти для дітей з інклюзією. Кожна людина потребує навчання від народження та має на нього право, яке не можна відібрати. Немає кращої або гіршої дитини. Хтось сприймає нову інформацію та навчається легше, хтось – важче. Проте кожний заслуговує уваги, поваги як до особистості. Всі унікальні по-своєму, цінні. Вихід України на міжнародну арену сприяв тому, щоб важливі документи щодо забезпечення рівних прав на якісну освіту дітей з особливими освітніми потребами, зокрема дітей з інвалідністю, стали актуальними й для нашої держави.
Які світові нормативні документи регламентують право на освіту людини з інклюзією?
Загальна Декларація ООН про Права людини, що була прийнята у 1948 р. Хоч вона й не мала прямого відношення до осіб з обмеженими можливостями здоров’я, проте проголосила рівність прав «всіх людей без винятку». «Визнання вродженої гідності та рівних і невід’ємних прав усіх членів людської спільноти є основою свободи, справедливості та миру у світі», – зазначено в преамбулі.
У Конвенції ООН про права дитини 1989 року окреслено питання міжнародного регулювання прав дітей з інвалідністю. Україна ж у 1991 році увійшла до переліку країн, котрі ратифікували її. Базується Конвенція на загальнолюдських цінностях як пріоритетних, визнанні прав всіх людей, гармонійному розвитку людини, недискримінації інклюзивної дитини за будь-якими ознаками. У ній вперше в історії правового законодавства було визначено пріоритети інтересів дитини у суспільстві, наголошено на необхідності особливої турботи про дітей з інвалідністю. Конкретно освітнім питанням присвячена ст. 28, де сказано: «Держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема: 1) сприяють розвиткові різних форм освіти, як загальної середньої, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей та вживають таких заходів, як введення безплатної освіти та надання у випадку необхідності фінансової допомоги…»
Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю (2006 р.) – унікальний міжнародно-правовий документ направлений на забезпечення повного та рівного здійснення особами з інклюзією всіх прав людини щодо попередження будь-яких форм дискримінації.
Саламанська декларація (1994 р.) визначає принципи, політику та практичну діяльність у галузі освіти осіб з особливими освітніми потребами та Рамки Дій. Декларація засвідчила, що упродовж тривалого часу проблеми людей з розумовими і фізичними вадами ускладнювалися обмеженими можливостями суспільства, яке концентрувало основну увагу на недоліках, а не на потенційних можливостях цих осіб. «Рамки дій щодо освіти осіб з особливими потребами» окреслили інноваційні підходи до здобуття освіти неповносправними, які прийняті світовою спільнотою.
Як нормативні документи регламентують освітні права людини з інклюзією: український контекст
У Конституції України визначено та стверджено основні права людини, серед яких, право на освіту (ст.53): «Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов’язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам», право на соціальний захист (ст.46).
Відповідно до пункту 1 статті 20 закону «Про освіту», заклади освіти за потреби утворюють інклюзивні або спеціальні групи і класи для навчання дітей з ООП. У разі звернення особи з особливими освітніми потребами або її батьків (інших законних представників) інклюзивна група або клас утворюється обов’язково. Також варто додати ст. 3 п. 2 та ст. 19.
Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах – визначає вимоги до організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах з метою реалізації права дітей з особливими освітніми потребами на освіту за місцем проживання, їх соціалізації та інтеграції в суспільство, залучення батьків до участі у навчально-виховному процесі. п. 2: «Освітні послуги надаються дітям з особливими освітніми потребами загальноосвітніми навчальними закладами у класах з інклюзивним навчанням із застосуванням особистісно орієнтованих методів навчання та з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей».
Лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1/9-675 від 25.09.2012 щодо посадових обов’язків асистента вчителя – містить кваліфікаційну характеристику асистента вчителя: роз’яснює його посадові обов’язки та наводить вимоги до знань і умінь. Щодо введення посади вихователя (асистента вчителя) у загальноосвітніх навчальних закладах з інклюзивним навчанням.
НУШ та спеціальні заклади освіти для дітей з ООП
Нині в Україні найпоширенішою формою навчання дітей з особливими освітніми потребами є спеціальні загальноосвітні школи та школи-інтернати. Системою НУШ визначено певні правила, принципи функціонування спеціалізованих закладів освіти. Олена Маханьковська, вчитель-предметник Комунального закладу «Миколаївська спеціальна школа №2» Миколаївської обласної ради, каже, що загалом шкільна освіта в Україні до навчання дітей з особливими освітніми потребами (ООП) пристосована частково, відсотків на 70: «Є заклади спеціальні, з вузькою спеціалізацією (для дітей з вадами слуху, опорно – рухової системи, з вадами психічного розвитку, тощо). Я працюю в закладі для дітей з вадами психічного розвитку (легка та помірна розумова відсталість). За вимогами НУШ у нас оформлені тільки класи молодшої школи (5-6 класи вже припали на повномасштабну війну), методично – підручники є тільки для молодшої школи. Для середньої та старшої ланки підручники в потрібній кількості відсутні. Матеріальна база добра: є кабінети ЛФК, ритміки, соціально – побутового орієнтування, медичне обладнання (кабінет фізичних процедур, стоматологічний кабінет, тощо), спальні блоки, кімнати відпочинку (ігрові) тощо».
Тобто найпроблемнішими складовими введення НУШ у спец. закладах є підручники, а точніше їхня відсутність для учнів середньої й старшої школи, та освітні програми, котрі мають певні недоліки: «Багато підручників (за вимогами навчальних програм) або відповідають вимогам частково, або їх немає. Твори підібрані не завжди доречні (Наприклад М. Коцюбинський «Подарунок на іменини», в якому розповідається що батько повів свого сина в день народження дивитися на страту людини). Добре, що нам за методикою дозволяють замінювати твори». Ще у грудні 2022 року МОН було розпочато ініціативу з забезпечення дітей з ООП підручниками, проте досі більшість навчальних закладів їх не отримали.
Під час війни та вимушеного дистанційного навчання освіта дітей з інклюзією стає проблемним питанням. Як не крути, вони страждають від нових умов сильніше, ніж нормотипові учні. Це стосується різних аспектів, зокрема доступу до укриттів, відсутності корекційно-розвиткових послуг, втрат у вже здобутих навичках, погіршення психологічного стану дітей. Важливо те, що під час війни українські діти різних регіонів опинилися в більш нерівних умовах, ніж раніше.
В освітньому процесі виникли нові проблеми, перешкоди:
«Дистанційне навчання дітям дається важко внаслідок особливостей їхнього психічного розвитку. Більшість дітей потребує постійного стимулювання уваги під час уроку (онлайн зробити це важко), обмежений час занять, відсутність електронних версій підручників. Також великою проблемою є наявність у дітей потрібних гаджетів для навчання, інтернету та електрики», – зазначила Олена.
Вчителька виділила, що після повномасштабного вторгнення росії освітній процес у їхньому навчальному закладі змінився: «Так як ми прифронтове місто, навчання в закладі відбувається у дистанційному форматі. Спочатку було дуже складно (враховуючи особливості дітей). Зараз легше, бо є вже досвід (попередній рік навчання вказав на недоліки і тому намагаємось працювати на покращення). Головне – у більшості дітей є бажання вчитися. Також вони стають більш відповідальними».
З боку вчителя-логопеда та дефектолога про ситуацію розповіла Катерина Любчич, робітниця Комунального закладу «Миколаївська спеціальна школа №2» Миколаївської обласної ради. Вона зазначила, що війна та, відповідно, дистанційна форма навчання негативно впливають як на якість засвоєння знань, умінь й навичок дітей з особливими освітніми потребами, так і на якість діяльності вчителя. Наголосила – найефективніша робота корекційних педагогів відбувається тоді, коли вони мають безпосередньо тактильний і зоровий контакт з дітьми: «Дистанційне навчання погіршує розвиток мовлення у дітей з особливими освітніми потребами та комунікативні функції в цілому. Під час дистанційного навчання, я не можу використовувати певні методи та форми навчання з дітьми, використовувати роздатковий та дидактичний матеріал. У зв’язку з цим і дітям важче опановувати потрібні навички».
Можна сказати, що під час онлайн-навчання діти з ООП здебільшого випадають з освітнього процесу. Їхні здобуті навички просідають, оскільки потребують щоденної роботи.
Загальноосвітні заклади середньої освіти
Зі спеціальними закладами все зрозуміло. Тепер слід розібратися з інклюзією у ЗЗСО. До певного часу в українських школах не було передбачено спеціальних умов для навчання дітей з особливими освітніми потребами. Особлива увага цьому питанню почала приділятися після 2014-2015 р. За останні 10 років МОН було розроблено, визначено підходи щодо створення в опорних школах інклюзивного освітнього середовища, випущено низку відповідних документів. Зокрема план заходів щодо забезпечення права на освіту дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітньому просторі, введення посади вихователя (асистента вчителя) у загальноосвітніх навчальних закладах з інклюзивним навчанням та ін.
Деякі школи надавали можливість дітям з особливими освітніми потребами піти на підготовку до них ще до закону про інклюзію, проте подібне зустрічалося вкрай рідко, оскільки вимагає певних змін в організації освітнього процесу, нововведень. Сьогодні все частіше зустрічаються ЗЗСО, де забезпечено можливість навчання інклюзивним учням.
Валерія Пахнюк – мати дитини з особливими освітніми потребами, яка свого часу стала першим асистентом вчителя у Миколаївській гімназії №47 Миколаївської міської ради Миколаївської області, ввівши таким чином в дію механізм інклюзивної освіти в навчальному закладі: «Інклюзія в нашій школі почала розвиватися, з’являлось більше дітей, які потребували уваги (що вже вчилися в школі) і почали працювати інклюзивно-ресурсні центри, котрі давали можливість направляти дітей на діагностику».
Вона вважає, що мозок кожної людини унікальний, а головне – здатен розвиватися, навіть якщо є проблеми. «Особливості у розвитку – не вирок, чи біда, це трамплін. Щоб чогось досягти – потрібна наполеглива, а головне щоденна робота», – говорить Валерія.
Звичайно, залучення інклюзивних дітей до загального освітнього процесу вимагає докладати чимало зусиль, оскільки є низка проблем, з якими стикаються на шляху учні та педагоги: «Звичайно, труднощі бували, але особливі діти в школі, це дуже корисно для звичайних дітей, бо вони мають розуміти, що всі різні, є ті кому потрібна допомога й це нормально; що добре, якщо ти теж можеш чимось допомогти, а також іноді треба стриматись або поступитись. Звичайно, це все стається не одразу, потрібен час». Важливо правильно пояснити решті дітей, що мати особливі освітні потреби це нормально та навчити правильно поводитися, коректно висловлюватися.
Спеціалісту треба знаходити нові методи викладання, підлаштовувати освітній процес так, щоб дитина могла цілком засвоїти матеріал: «Моя дитина навчила мене вчити інших так, щоб навіть складні або нецікаві речі, здавалися простими та доступними. Тому я і придумувала різні матеріали та різні методи як вчити: як вивчити табличку або навчити читати англійською… помітила потім, що це корисно і іншим дітям в класі, тому допомагала вчителю». Така увага до деталей та наполеглива робота не пройшли даремно: дитині подобалось ходити до школи, вона вчилася та розвивалася. Отже варто позитивний вплив на соціалізацію учнів.
Проте інклюзивний формат навчання у ЗЗСО підійде не кожному: «Якщо батьки вчасно (вчасно це до року або хоча б до трьох рочків) не почали реабілітацію та працю над розвитком дитини, то їй просто буде важко, вона не буде готова до навчання».
Також Валерія додає, що в українському освітньому просторі не вистачає спеціалістів, які могли б працювати з особливими дітьми, а головне – допомагати кваліфіковано.
На жаль, під час війни з інклюзією в навчанні є проблеми, точніше вона взагалі майже не існує. Фінансування цієї сфери призупинено, через що скоротилася кількість асистентів. Зокрема у МГ №47 залишився лише один, хоча до війни було вже близько десяти. «Діти, які на інклюзії є, але вони тепер під опікою вчителів. Зум навчання дітей з особливими освітніми потребами можливо тільки якщо зацікавлені батьки, якщо вони зацікавлені у результаті та знаннях дитини», – зазначає Валерія.
Інклюзивна освіта в Україні тільки починає свій розвиток. Під час очного навчання працювати було набагато легше, ніж у дистанційному форматі. Всі діти з інклюзією мають власні потреби, котрі треба обов’язково враховувати. «Проблема не нова, але прийшов час вирішувати це питання активніше. Кожна дитина повинна бути соціалізована в суспільство. Тому роботи ще дуже багато», – каже Олена Маханьковська.
Щодо перспектив розвитку, то вони є у кожній сфері діяльності. Звичайно, в майбутньому будуть розробляти онлайн-курси, освітні онлайн-платформи; організовувати проєктні роботи, ігро-практичні інструменти і методики; розробляти віртуальні світи для навчання або програми навчання та перенавчання дорослих. Час покаже.
Валентина Маханьковська,
студентка 2 курсу
Роботу виконано в межах дисципліни «Журналістський фах: жанрологія (аналітичні жанри)»