Після початку російського повномасштабного вторгнення Україна стала топ-темою для світових медіа. Вони пишуть про перебіг бойових дій, життя цивільних, аналізують і роблять прогнози щодо завершення війни. У цих матеріалах саме Україна є головною дійовою особою. Однак так було не завжди. Ми дослідили, як саме змінилося сприйняття нашої держави закордонними ЗМІ до і після повномасштабної війни. Які наративи просувалися тоді і зараз? Яку роль відводили для України на міжнародній арені? Розповідаємо у нашому матеріалі.
Для огляду було обрано сайт Politico — американської медіаорганізації, яка спеціалізується на політичній журналістиці. Аби зрозуміти, чи змінилися контексти, в яких згадували Україну в цьому виданні, ми проаналізували матеріали за два періоди: 10 днів червня 2023 року та червень-серпень у 2014 році. Різниця в часовому проміжку свідчить про кількість уваги, яку приділяли нашій державі. Адже за 10 днів нинішнього року вийшло стільки ж матеріалів, як і за 3 літні місяці у 2014 році.
Як пишуть про Україну після повномасштабного вторгнення?
На початку червня 2023 року Politico опублікувало 50 матеріалів, що стосувалися України. За жанрами переважали інформаційні: 31 замітка, 3 репортажі та 2 інтерв’ю (одне з них у форматі подкасту). Також були аналітичні — 11 статей, 1 огляд, і публіцистичні — 2 авторські колонки. Переважно про Україну та російсько-українську війну говориться у контексті світової політики, що зрозуміло зі спеціалізації видання. Однак є й матеріали, в яких більше говорилися про перебіг воєнних дій, українську культуру або економічні питання.
У більшості з них Україна та її народ постають борцями за справедливість, які відважно протистоять злу в обличчі Росії. Такі висновки не звучать з вуст самих журналістів, адже, за винятком колонок, у публікаціях немає жодного слова, яке б вони вигадали самостійно. Уся інформація належить політику, армійцю чи експерту в тій чи іншій сфері. У цих матеріалах Politico не дотримується звичного балансу думок та подає позиції нашої держави у значному більшому об’ємі, ніж російську сторону. Думки ж її представників постійно супроводжуються уточненнями, що жодних доказів немає, як, наприклад у замітці «Підірвана ключова українська дамба, Київ звинувачує Росію». До речі, цей матеріал, як і низка інших, написаний не тільки іноземними журналістами, а й українською журналісткою Веронікою Мелкозеровою. І це ще одна особливість позиціонування нашої держави в Politico: давати слово самим українцям, висвітлювати їхню точку зору. Іншими словами — не говорити про Україну без неї самої. Це вказує на набуття нашою країною суб’єктності, яку тепер визнають на міжнародному рівні, зокрема і в медіа. Про важливість українського голосу напряму говорять у замітці «Авторка “Їсти, молитися, кохати” відкликала нову книгу після негативної реакції в Україні». Тож нашій позиції надають майданчик для висловлення у будь-якому випадку. Навіть якщо це стосується просто обурення на допис ООН у Твіттері, як у матеріалі «У той час, як Україна переживає прорив дамби, ООН відзначає День російської мови». Щоправда, у цій замітці американське медіа в пошуку синоніму до слова «Україна» використовує «Київ», а не, наприклад, «українці» або «народ України»: «Сміливий допис у соціальній мережі від Організації Об’єднаних Націй викликав обурення у Києві». На нашу думку, це вказує, що за кордоном досі не завжди усвідомлюють наскільки важливим для нашої країни є голос народу і як багато він може вирішити.
Зовсім забув про суб’єктність України автор колонки «Майбутнє Росії — та її опозиції» Михайло Ходорковський. Що не дивує, адже він — російський політичний діяч, який хоч і живе за кордоном і представляє опозицію, все одно просуває пропагандистські наративи. Тож і Україна у його колонці згадана тільки один раз, і то як об’єкт. Він пише про Крим як про предмет, навколо якого можуть вестися дискусії: віддавати його Україні чи ні. Відійшли від звичного позиціонування України і в замітці «Захід повинен уникнути “третьої світової війни” з Росією, вважає головний радник бразильського президента Лули», написаній вже журналістом видання. У ній подається цитата Селсо Аморіма, головного радника президента Бразилії із питань зовнішньої політики. Він каже, що «Україна є жертвою, жертвою залишків холодної війни». У цій публікації через подання позиції радника просувається наратив про те, що підтримка України може роздражнити росію і спровокувати Третю світову війну. Та й загалом ця війна — це справа США і Росії.
У цих двох матеріалах Politico відійшло від звичного позиціонування України як активного борця за справедливість, що простежувалося у всіх інших текстах. Але навіть кількісний показник свідчить, що це радше виключення, а не правило для цього медіа.
Як писали про Україну до повномасштабного вторгнення?
Протягом червня-липня 2014 року Politico опублікувало 50 матеріалів, в яких згадувалася Україна. За жанрами також переважали інформаційні: 36 заміток та розширених заміток, 1 репортаж. Також були публіцистичні матеріали — 7 есеїв та 1 портрет. Аналітичних публікацій за цей час не виходило. У 2014 році Україна найчастіше згадувалася в контексті політичних перипетій та економічних проблем, що відбувалися в державі після Революції Гідності, анексії Криму та російського гібридного вторгнення. Про війну Politico згадувало значно менше, ніж у 2023 році, називаючи її складовою української кризи. Однак у більшості матеріалів американське медіа чітко вказувало: Росія — агресор, відповідальний за анексію Криму та бойові дії на сході України.
Попри це, країні-агресорці надавалося значно більше уваги та простору для висловлення, ніж нашій державі. Тоді в закордонних ЗМІ ще не існувало правила «Не говорити про Україну без України». Тож і в матеріалах Politico журналісти позбавляли країну суб’єктності, не надавали їй слова. У публікаціях 2014 року Україна поставала жертвою, неспроможною на самостійне прийняття рішень, залежна і від росії, і від західних країн, які між собою мали домовитися, що ж робити з цією країною. Прикладом такого позиціонування є замітка «Україна очолить порядок денний G7». Хоч у публікації постійно йде мова про нашу державу, її представникам слова не надають. Схожа ситуація і в новині «Путін під тиском у день D» (День Д — термін у військовій справі, що позначає день початку військової операції. У публікації Politico мається на увазі 6 червня 1944 року — початок операції «Оверлорд», проведеної Антигітлерівською коаліцією. — прим. авторів). У матеріалі цитують представників ЄС, тодішнього президента США, президента та прем’єр-міністра Росії, а коментарі української сторони подають коротко і непрямою мовою. На той час голос України не був настільки важливим, щоб на нього звертали увагу міжнародні медіа. Часто його зовсім не подавали в матеріалах, ніби виносили за дужки як щось незначне, наприклад, у матеріалі «Континенти стикаються через незавершені угоди про асоціацію з ЄС». У ньому Україна подається як об’єкт, через який з’являються суперечки між ЄС та Росією, а не як вагомий гравець на міжнародній арені. Відповідно й про тристоронні відносини, де всі учасники рівні між собою, мова не йде.
Що змінилося у репрезентації України в закордонних ЗМІ?
Після аналізу публікацій Politico можна побачити зміну у фокусі видання. У 2014 році воно більше уваги приділяло питанням політики та економіки, наголошуючи на фінансових ризиках та втратах, які з’явилися з початком російської агресії на території України. У 2023 році медіа звернуло свою увагу на відносини між країнами і збереження світового порядку. Змінилося й те, як у цих темах згадувалася Україна. У 2014 році вона відігравала посередницьку роль, і в матеріалах Politico подавалася як нижча за інші держава, як об’єкт, долю якого вирішують більш впливові міжнародні гравці. Зараз, у 2023 році, Україна стала важливим діячем, від якого залежить безпека не тільки власна, а й інших країн. Тепер голос нашої держави став надзвичайно важливим, а позиція щодо інших країн змінилася на «рівний з рівними». За ці дев’ять років Україна в очах світових медіа пройшла шлях від жертви до борця за справедливість. Сподіваємося, що в майбутньому вона здобуде статус ше й країни-переможниці.
Микита Кишиневський, Анастасія Єрьоменко,
студенти 4 курсу