Мамо, а коли вже весна?
«Сашо! Сашо! Дивись, що я намалювала!» — із широченною посмішкою на обличчі вона швидко підбігає до мене, раптово зупиняється та із величезною гордістю декларує свій новий шедевр. І я дивуюсь. І більше дивуюсь не малюнку, а її посмішці. За два місяці війни я, здається, вперше бачу її такою — такою усміхненою, такою… собою.